Мої батьки і досі намагаються навчити, щоб я не довіряла нікому, навіть найріднішим. Бо їх не хвилюватимеш ти, лише вигода. На такій науці я виросла, та коли було потрібно – не застосувала на практиці.
Що ж… Не можна жити з думкою, що всі люди корисливі і брехливі, але якщо хоч на мить засумніваєшся, то зустрінешся з лицемірством та обманом обличчя в обличчя. Така життєва правда. Та, мабуть, досить вже вдаватись у філософію.
Хочу розповісти свою історію. У мене є молодша сестра Катя. Вона також переймала цю батьківську науку, проте не просто навчилась як не стати жертвою. Вона пішла далі і тепер уміло нападає на інших.
Ми давно вже одружені і живемо усі окремо. Катя в квартирі чоловіка Дмитра. У них досі нема дітей. Я з Артемом і донечкою Лізою на орендованій квартирі.
Ми не скаржимось. Обоє добре заробляли, могли раніше взяти кредит. Та от тепер я в декреті. Чоловік працює, як може. Та грошей не вистачає на все. Тож у своїх бідах, звісно, винні ми самі. А тепер ще й у світі така ситуація.
Через пандемію Артема звільнили, бо підприємець збанкрутував і зачинився. Знайшов іншу роботу, проте заробітна плата ще менша. Я почала продавати вироби в інтернеті, бо добре уміла в’язати. Хоч якісь копійки додатково вдавалось отримати.
Катя ж працювала на дуже високооплачуваній роботі. І Дмитро так само. Тому можна було уявити, якщо не витрачають на дітей та оренду житла, їх рівень життя. Та й я добре знала натуру Катьки. Завжди щось відкладе.
Так, про всяк випадок, на чорний день. Цим вона у нашу маму вдалась. Добра звичка. Але, звісно, коли є ті лишні гроші.
Склалось так, що у період зміни роботи чоловіка ми взагалі тиждень ледь виживали. Підгузки купили дитині, а на їжу хіба бігти жебракувати.
До кого ж мені ще йти? Артем сирота, друзів у мене ніяких і нема, щоб могли позичити. Звісно, до сестри звернулась. Та вона не надто чуйною виявилась.
Подзвонили нам Катя і Дмитро, що в гості прийдуть. В квартирі ми ремонт гарний зробили ще за «багатих» днів, меблі дорогі і якісні. Все з дозволу орендодавця. Та сестра з чоловіком ніколи у гості заходити не хотіла. Тому прийшла і з порогу претензії висунула:
– Та це ви тут, як королі. У хоромах живете і ще скаржитесь. Навчіться гроші не тринькати. Тоді й позичати не буде потрібно.
Мене наче по болючому місцю хтось ударив. Я навіть говорити більше з сестрою не хотіла після такої інспекції. Самі впорались якось тоді. А з Катею ми не спілкуємось. Не скажу, що ображена, але сенсу не бачу.
