У мене є подруга, з якою ми спілкуємося з дитячого садочка. Ми завжди мріяли працювати разом, ще з дитинства планували разом давати концерти, але не склалося нам бути артистками, тому довелось шукати звичайну роботу.
Я пішла працювати нянею, а вона була в пошуках справи, яка б їй подобалась та приносила гроші. І от, одного дня телефонує вона мені та розповідає про те, що її запросили до на роботу в Данську фірму. Вони займаються вирощуванням рослин та продажем їх на території нашої країни. Заробітна плата висока, така, як в Данії. Робочий графік також звичайний, але раз в тиждень потрібно лишатись на нічне чергування.
– Я попрацюю місяць, і скажу тобі як: хороша робота чи ні, – сказала подруга.
Пройшов місяць, моя подруга Настя розповідала кожного разу, коли ми з нею бачимось, що праця надзвичайно важка, але я не могла в це повірити, адже дев’ятигодинний робочий графік не змучує настільки сильно, як невнормовий день няні: ти не знаєш, як справишся з дітьми, чи все складеться в батьків, тож я була готова змінити свою роботу, тим більше, що платили хорошу суму. З такими грішми я могла б швидше назбирати на свою мрію — подорож в Японію.
Наступного дня я пішла разом із Настею на зустріч із роботодавцями. Вона пішла працювати, а я в офіс. Я пройшла співбесіду, мене перевірили на знання мови й української, й англійської, ще я пройшла якість тести, і мені сказали, що зв’яжуться зі мною згодом.
Зранку мені подзвонили і сказали, що я можу виходити на роботу. Мій перший день пройшов легко: мені розповіли про мої обов’язки, показали робоче місце. Тепер я працівник відділу продажів у класній компанії, про яку я мріяла. Моя заробітна плата — це мотивація для мене.
На другий день, коли я сіла за своє робоче місце, я не могла ні про що думати, окрім того, що моє життя значно покращиться, адже, якщо я працюватиму добре, то матиму можливість поїхати у відрядження в Данію, а я вважаю це хорошим підвищенням. Також, якщо я підіймусь високо по кар’єрній драбині, то зможу поїхати в назовсім.
Другий день тривав довше, ніж перший, адже я намагалась опанувати сайти, з якими працює наша компанія, та повністю зрозуміти свої обов’язки, яких в мене було не мало: це наповнення сайту, спілкування з покупцями, консультування їх, внесення в базу клієнтів тощо.
Подруга розповідала, що звикала до всього не довго, адже її ніхто не гнав у спину, а навпаки, колеги її підтримували та підбадьорювали, але все ж робота важка.
Я не розуміла, що ж важкого в тому, що потрібно слідкувати за продажами: куди їде товар, коли має прибути, також повинна була перевіряти товари, які чекали на відправлення на належне пакування. Тоді я ще не знала, що мені доведеться щоразу ходити на склад, аби обдивлятись те, що готується на відправлення. Також мені потрібно було виконувати денну норму, аби отримувати хорошу заробітну плату. Про це мені говорила подруга, але я згадала про ці слова лише тоді, коли сама відчула на собі всю важкість роботи.
Працівники зазвичай залишались на робочому місці після закінчення робочого дня, і я змушена була також лишатись, аби закінчити свою денну норму відправок.
Звичайно, я отримувала дуже хороші гроші за свою роботу, але якби у світі існував ринок енергії, то я б отримувала більше грошей за її продаж, ніж на роботі, де я використовую її на максимум. Тож, перший місяць я працювала, не покладаючи рук, але чим більше я виконувала замовлень, чим менше часу спала, і тим швидше зникав мій ентузіазм і жага до праці.
Ситуацію перестали рятувати навіть отримані гроші. Робочі дні, вихідні — весь час я думала про роботу, часто вона мені навіть снилась. І за декілька місяців інтенсивної праці, в мене почало сіпатись око, я стала нервовою та злою. За 2 місяці роботи звільнилась моя подруга, не витримавши тиску, але я не могла цього зробити. Я так мріяла про місце, де можна отримувати такі хороші гроші.
Та за декілька місяців я здалась. Врешті-решт я не робот. Мені перестали приносити задоволення дорогі речі, хороші ресторани, адже я не думала ні про що, окрім роботи. Я не насолоджувалась вечором в найдорожчому закладі міста, адже будувала графіки відправок, думала про те, як швидше виконати денне завдання.
Я звільнилась, і тепер я радію тому, що можу спокійно спати, мене більше не мучать сни про роботу, я більше не прокидаюсь зранку, з ненавистю до всього живого.
Це чудовий досвід для будь-кого, але краще вже мати менше грошей і жити спокійно, а не постійно переживати, нервувати та злитись через роботу.
Чи траплялись із вами такі ситуації? Як ви вважаєте, що важливіше: гроші чи спокій?
