Ніколи не думав, що причиною конфл1ктів у нашій сім’ї може стати елементарно моя професія. І справа не в реалізованості, а в дурнuх nонтах і статусах, які зовсім ні про що не говорять. Та якщо вже люди повірили у певний стереотип, то спробуй їм довести, що це просто дурнuці. І тепер я ледь себе стримую.
Уся моя сім’я – справжнісінька, як вони вважають, інтелігенція. Мама з татом викладають в університеті. Студенти їх не надто люблять, але вони на це не зважають. Бабуся була директором школи, проте вдавалось погано, на пенсію пішла без почестей.
Також маю тітку і дядька, вони теж науковці, до того ж тьотя Марина одружена з письменником, а дядя Сергій з викладачкою хімії і кандидаткою наук. Можете собі уявити що означало рости в такому оточенні. Проте, вони не стали для мене прикладом. Я з ранніх літ мав багато думок, мрій, цілей, які хотів реалізувати. І якраз кілька вищих освіт і дипломів цьому ніяк не сприяли.
Навпаки, потрібно було обирати професію затребувану, таку, яка зараз стає рідкіснішою і потрібнішою. Минав час, я добре вчився, бо мені це подобалось і легко давалось. Батьки пишались, тішились і тихенько усім розповідали, що після 11 класу я вступатиму у найпрестижніший ВУЗ на комп’ютерні технології, або ж на хімію, чим тішився дядько.
Та от я після 9 поставив усіх перед фактом, що хочу піти у технічне училище і стати електриком. Я любив фізику, багато чого умів це й для себе корисно. Я міг уже змінити розетку, чим би ніколи не похвалився мій тато. У сім’ї почався справжній переполох. Підтримала мене лише бабуся, яка пішла і подала зі мною документи в омріяний заклад. Зараз, до речі, з нею всі гніваються і не хочуть спілкуватись через це. Я вивчився добре, зараз прекрасно заробляю. Окрім фірми, на якій працевлаштований офіційно, виконую приватні замовлення з чого маю прекрасні прибутки.
Але от ніхто в мене не вірить і вже 7 років постійно кидають косі погляди. Минуло ще трохи часу. Я повністю за свої гроші придбав розкішну квартиру, про яку мріяв і взяв в кредит машину, який вже майже виплатив. Вистачає на все. Та й займаюсь я улюбленою справою, яка приносить задоволення і користь людям. З родиною спілкуюсь рідко. Останній раз на спільній вечері, вони об’єднались і почали промивати мізки.
Постійно підколювали, що у їхній інтелігентній сім’ї не вдався лиш один. І це, як розумієте, я. Що ж… шкода мені їх.