Все частіше у нашому житті зустрічаються жінки, що не хочуть покидати роботу заради сім’ї. Проте, найгірше те, що поширюється дивна поведінка чоловіків, які звалюють усе на жіночі плечі.
Ось моя знайома нещодавно мені жалілась. Розповідала про те, що сталось з її міцним та щасливим шлюбом.
–Не уявляєш як мені боляче зараз про це говорити. Аж страшно на що перетворився мій шлюб. Почуваю себе рабою.
–Може, ти все ж перебільшуєш? Усе ж добре було?
–Та ні. Зовсім не добре. Ти ж знаєш, що кар’єра була для мене дуже важливою. Я з чоловіком одразу домовилась, що з роботи не піду. Як би там не склалось. Та я хочу мати свою справу і повинна працювати.
Він був згодний. Я навіть здивувалась спочатку. Чому раптом усе так? Чоловіки часто хочуть забезпечувати сім’ю. Він теж мав не надто високооплачувану роботу. Коли карантин почався, то я ще й отримала підвищення, бо багато хто звільнявся. Пахала, як віл. І тут виявляється, що мій чоловік звільняється з роботи. Йому важко працювати на такі копійки ніби. Вирішив, що удома з нього більше толку, та й шукатиме щось престижніше.
Ну що ж. Я й не була проти, оскільки господарство у мене доволі таки занепадало. Я весь час проводила в офісі. Думала, чоловік хоча б прибере час від часу, їсти щось зготує. Допоможе врешті- решт. Та я була наївна. Він розлінився. І весь свій вільний час проводив, лежачи на дивані і дивлячись дурні передачі в телевізорі.
Я розривалась насправді, щоб і затишок удома підтримувати і сім’ю забезпечувати. Коли уже накипіло вирішила поговорити. Та чоловік мені заявив, що йому надто важко зараз і він не буде шукати ніякої роботи. Я і сама добре справляюсь. Звісно, я закатала істерику. Як можна бути таким лінивим і безголовим.
Ми ще кілька раз намагались щось владнати, говорили як бачимо майбутнє.
Та, врешті, я вирішила подати на розлучення. Наші бачення сімейного життя надто категорично відрізнялись, я більше на могла цього витерпіти. Тому попросила чоловіка мирно з’їхати з моєї квартири. Де він зараз не знаю. Та мені стало легше. Бо я знаю, що сама за себе відповідаю і нікого більше не тягну на своїх плечах.
