Руперт-злюkа

Ця дивовижна історія сталася в маленькому містечку, на заході України, в Угнові.

В одній з квартир жила дівчина, Інна та її сіамський кіт по кличці Руперт. Котику майже рік.

Господині кота потрібно було терміново виїхати до родичів, але ось Руперта залишити одного не наважилася. Хотіла попросити сусідку знизу доглянути за ним, але вона відмовилася. Решта мешканців будинку були дівчині не знайомі, та й вони не дуже добре відгукувалися про цього кота.

Як же він любить покричати о четвертій ранку. Ось саме в цей час Руперт хоче їсти та відразу ж біжить в спальню до своєї годувальниці. Одного разу мало не з’їв сусідського папугу, а саме до них потім звернулася наша героїня, вони її навіть слухати не стали.

Тут то Інна і згадала про дідуся Василя, сама світлість та добродушність. «Як же пощастило онукам та дітям з такою приголомшливою людиною», – думала завжди дівчина, ось і вирішила звернутися до нього.

Живе він на першому поверсі, але їй не склало труднощів спуститися до дідуся вже разом з Рупертом.

Дзвінка, на жаль, не було, тому довелося стукати у двері. Вони відкрилися та в цей же момент Руперт буквально притулився до своєї господині, жалібно мяукаючи. Перед ними стояв мило усміхнений та одягнений досить яскраво літній чоловік.

Інна зовсім не очікувала такої реакції свого котика, вона навіть в якийсь момент задумалась про те, щоб забрати його з собою. Пояснивши всю ситуацію, дівчина все ж спробувала передати в руки дідуся Васі свого Руперта. Кіт в цю ж секунду почав шипіти та хотів уже вдарити своєю лапкою, але чоловік виявився спритнішим та відпустив його на підлогу у своїй квартирі:

– Не хвилюйся, мила, я догляну за ним, — звернувся дідусь Вася до Інни.

Дівчина довірилася цим словам та попрощавшись зі своїм улюбленцем, швидко побігла на автобус.

У перший же день співжиття з незнайомою людиною Руперт взагалі ніяк не давав йому себе погладити, тим більше взяти на руки. Весь час ричав, голосно кричав, так він кликав свою господиню. Коротше, було складно дідусеві Васі знайти спільну мову з цієї злюкою.

Все-таки це сіамський кіт, ця порода дуже вперта та неслухняна. Довелося Василю заходити здалеку, так скажемо. Спочатку він залишав його одного у кімнаті, щоб той зміг спокійно поїсти. Потім тарілка з ласощами поступово переносилася на кухню, щоб котик був трохи ближче до дідуся.

Через день Василь вирішив трохи побалувати Руперта та ненадовго пішов у зоомагазин. Звичайно ж кіт був не радий цьому, хоч він і недолюблював дідуся, але один залишатися не хотів. Чоловік прикупив всяких іграшок, корм та, увага!

Котячу м’яту!

Мабуть, для того, щоб хоча б таким чином заспокоїти Руперта й дати зрозуміти, що йому не загрожує нічого поганого. Звісно, це спрацювало, кіт миттю став максимально спокійним та дідусеві навіть вдалося його погладити.

Але це тривало не довго. У моменти, коли він не давав котику м’яту, той поводився так, як і вперше, ричав на нього, дряпався. Один раз Василь не витримав та крикнув:

– Ну ти й злюка! Руперт, нам потрібно домовлятися, твоєї господині не буде ще тиждень!

Про це все знали інші місцеві та дивувалися такій витримці цієї людини.

Через деякий час дідусеві Васі вдалося завоювати маленьку довіру з боку цього пухнастого створіння. Вирішив він вийти з ним на вулицю, для Руперта така подорож не перша, Інна іноді з ним виходить у двір, але в цей раз він якось напружено поводився, навіть перебуваючи на руках у дідуся.

Поки вони сиділи на лавці та спостерігали за пташками, до них неодноразово підходили деякі знайомі Василя й дивувалися тому, як цей кіт сидить у нього на колінах. «Це ж сіамський кіт!», – говорив кожен.

Руперту не дуже сподобалося таке скупчення дорослих та дітей, той навіть притулився до дідуся, як в той раз до Інни, показуючи всім виглядом, що не бажає контактувати з людьми, які знаходилися навколо нього.

Один з хлопчиків хотів погладити кота, але той різко смикнувся й почав шипіти на дитину. Василь знову повторив вже звичну фразу:

– Ах ти злюка! Руперт-злюка! Ну навіщо ти так, а?

І так до кінця тижня ця парочка проводила весь час разом. Руперт, на подив, дуже звик до дідуся Василя. Сусіди так і продовжували дивуватися тому, що йому вдалося приборкати гординю та нахабство цього кота. Щовечора Руперт сідав на руки до чоловіка й вони разом дивилися телебачення.

Коли Інна повернулася додому, то не впізнала свого кота. Вона дуже здивувалася, що він зустрів свою господиню дуже радісно, голосно мяукаючи та просячи, щоб його взяли на руки. Дівчина була дуже вдячна дідусеві та пообіцяла частенько його відвідувати разом з Рупертом.

Мабуть, навіть сіамського кота можливо зробити дуже ручним та ласкавим, просто для цього потрібен час та терпіння.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Руперт-злюkа