Олег та Микола були сусідами, з дитинства дружили та все робили разом. Вони дуже гарно обоє вчилися, вчителі пророкували їм світле та велике майбутнє. Олег після закінчення школи вирішив вступати на математичний факультет, бо з раннього дитинства у його голові крутилися цифри, рівняння та формули. Він мріяв працювати економістом чи бухгалтером, можливо, навіть вчителем у школі. Вже як доля вирішить та як пощастить. А Микола навпаки більше був гуманітарієм. Він любив філософствувати, роздумувати над життєвими цінностями, писати твори. Мабуть, саме тому хлопці дружили, що доповнювали один одного. Та й в школі старалися допомагати з тими предметами, котрих один чи інший не дуже добре знав.
Ось уже випускний, хлопці пожали руки, поплескали по плечу один одного та поїхали вчитися до різних міст. Проте телефонували один одному регулярно, не лише вітали зі святами, а ледь не щодня розповідали, як справи в університеті, як живеться у гуртожитку, які нові знайомства. Коли приїжджали до рідного села, то всюди знову були разом, як колись у дитинстві. Приходило до кінця навчання у ВНЗ. Олег якось зателефонував Миколі та сповістив радісну новину:
– Я на вихідних буду в селі, та не один. Познайомився з найкращою дівчиною у світі. Її звати Ольга. Друже, я щиро закохався. Хочу восени зіграти весілля, щоб більше ніколи та нікуди не відпустити свою кохану, бо серцем відчуваю, що це на все життя.
Микола теж приїхав до села на т вихідні, бо хіба можна відмовити найкращому другові. Коли вони зібралися в хаті Олега, Микола не міг спустити очей з Ольги. Вона йому неймовірно сподобалася. Така смуглява, з чорним густим волоссям, очима, як вуглинки та дзвінким сміхом. Вона крутилася біля майбутньої свекрухи та все горіло в її руках. Видно було, що дівчина хазяйновита та дуже добра. Оля так тулилася до Олега, значить кохає по-справжньому. Проте Микола старався гнати від себе немудрі думки.
Наступного разу вони всі разом зустрілися на Різдво, знову ж таки в гостях в Олега. Оля була одягнена в червоне плаття по фігурі, хвилясті локони спадали на її худі плечі. Просто королева, а не дівчина. Микола, можливо, випив зайвого, та, коли Олег вийшов на вулицю, підсів ближче до дівчини:
– Ти таки красива, – Микола обійняв Ольгу за талію. Та швидко попросила забрати руки та перелякано глянула на Миколу. А він все ніяк не міг заспокоїтися:
– Чого ж ти боїшся? Ти з Олегом і так вже давно, ніхто нічого не запідозрить. А я просто млію від тебе та твого одного вигляду. Микола почав гладити Олю по колінах, як раптом до кімнати зайшов Олег. Зчинився гучний скандал, потім навіть бійка. Оля затулила обличчя руками, почала голосно ридати, батько відтягав Олега від Миколи, який встиг вхопити доброго прочухана.
Після того Олег серйозно та довго говорив з Ольгою. Проте вона дала чітко зрозуміти, що крім нього, їй більше ніхто не потрібен. А з Миколою Олег більше не спілкувався. Він не міг повірити в те, що його найкращий друг, порадник міг так низько впасти в його очах. Микола ще декілька раз намагався додзвонитися до Олега, проте відповіді не було.
Пройшло багато років. Олег здійснив свою юнацьку мрію та став викладачем на кафедрі університету, який колись закінчив. Ольга також працювала там же. Вони зуміли придбати квартиру в місті, виховали двоє дітей. Ніколи в них не було серйозних сварок та непорозумінь, все йшло мирно та спокійно.
А Микола тим часом так не зумів влаштувати особисту долю. Дружини він не мав досі. Коли його ровесники вже няньчили внуків, він зачинявся в невеликій кімнаті в гуртожитку, у якій жив вже багато років, брав пляшку та заливав своє горе. З красивого колись молодого парубка, Микола перетворився на жалюгідного дідугана. Його важко впізнавали в селі, багато хто дивувався, як так можна безглуздо знищити себе та долю.
Наближалося знову Різдво. До села приїхав Олег з родиною та самотній Микола. Вони зустрілися у дверях сільського магазину. Олег довго вдивлявся в старече обличчя Миколи:
– Миколо, ти? Що тебе так потріпало? Чому маєш кепський вигляд?
Микола опустив очі та тихо відповів:
– Вибач, друже, за те Різдво, двадцять років тому. Не знаю, що тоді найшло на мене. Прости дурня. Микола винувато опустив очі донизу. Олег ще довго стояв та дивився на давнього товариша, не міг ніяк зрозуміти, як людина може, так сама собі понівечити життя…
