Розкажу Вам історію зі свого життя. Як я дозволив собі низько опуститись та мало не загинути, якби не одна моя подруга.
Все своє життя мені довелось прожити в селі: тут я народився й виріс, а потім одружився з місцевою дівчиною й ми також захотіли жити тут, біля наших батьків, бо їм потрібно було весь час чимось допомагати.
Моя Марія була зі звичайної сільської родини, а її батьки працювали в колгоспі все життя, та були дуже працьовитими людьми. Жили ж вони не багато, а навіть бідно, бо в їхній родині було п’ятеро дітей й на всіх всього завжди не вистачало.
Моя ж мати в останні роки не працювала уже ніде, бо дуже хворіла. А батька не стало ще сім років тому, у нього були вроджені вади серця, і одного дня воно не витримало…
Коли ми з Марією одружились, то не стали жити у хаті з моєю матір’ю, а поряд з нею купили собі житло, де й стали жити. Будинок був старенький й потребував великого ремонту й тому ми потихеньку відбудовувались й всі кошти вкладали в ремонт.
Мати моя дуже хворіла й приходилось дуже багато часу приділяти її догляду, і я до неї кожного дня заходив – коли йшов на роботу, й коли повертався. Сумно їй було, та добре, що жила з нею наша кішка Маруся, яка була дуже розумною й завжди вміла розважити чимось всіх, тож мати її дуже любила.
Одного холодного зимного вечора моєї матері не стало. Це стало великим ударом для мене, я не міг довго відійти від цього всього й став часто випивати.
З дружиною ми перестали розуміти один одного, часто сварилися і вона погрожувала мені розлученням. А мені було дуже образливо, що Марія зовсім мене не підтримує і навіть зневажає. Й розлучатися з нею не хотів.
Дітей же у нас з дружиною не було, чомусь Бог поки не дарував нам таких подарунків. Як не стало матері, я до нас забрав жити кішку Марусю. От якось і веселіше жити стало.
Але Марія була не в захваті від цього, вона ненавиділа тварин, хоча й жила в селі. Й часто брала й просто викидала кішку на вулицю, навіть у великий мороз, а могла й зовсім її не годувати.
Мене це допікало, ми ще більше сварилися і дійшло до того, що дружина від мене просто пішла. Вона зібрала свої речі та поїхала жити в місто, бо, як виявилося, вона завжди про це мріяла. Поїхала пожити до своєї сестри, яка там навчалась, і розраховувала влаштуватися на роботу. І Ви знаєте, у неї все вийшло.
Я ж став дуже пити, не пам’ятав навіть який був місяць чи день. У мене були безпробудні дні сірі дні, в яких була тільки випивка. Мені не хотілося нічого робити: ні працювати, ні топити грубу, хоча в хаті було холодно, ні варити їжу, ні займатись по господарству. У мене була тяжка депресія.
І сталося так, що одного вечора я заснув з сигаретою в ліжку, постіль почала тліти, а я все міцно спав і нічого не відчував. І пам’ятаю, що прокинувся від болю на лиці, а коли відкрив очі, то побачив свою кішку Марусю, яка дряпала мені лице й гучно м’явкала, що аж горло у бідної тварини охрипло.
Мене тоді наче підкинуло з палаючого ліжка. В будинку ж було дуже багато диму й у мене стала кружитися голова. Та, дякувати Богу, ми з Марусею врятувалися, якось вийшли на вулицю.
Будинок врятувати вже не вдалось, він згорів. Я тоді сидів у дворі, дивився на згарище і не міг повірити, що це сталося зі мною. Винен в цьому був тільки я сам, а моя кішка врятувала мені життя. Моя рятівниця.
Після цього випадку випивати мені більше не хотілося, я взяв в себе в руки й почав відновлювати своє нормальне життя. Живу ж тепер у батьківській хаті, яка після смерті матері стояла порожньою й влаштувався на роботу в колгосп – вожу на вантажівці зерно з поля в склади.
В особистому житті теж все покращилось: я зійшовся з однією жінкою з села, яка виховувала одна свого сина. Тепер ми живемо всі разом: Я, Анастасія з сином та кішка Маруся. А в планах – народити ще дітей і зробити в нашому будинку другий поверх. Всім добра!
