Сашко сидів у дворі великого будинку у передмісті польського містечка і, з подивом, перебирав папери та вчитувався у кожне слово. Він раптом став власником усього маминого майна.
Олександр знав про матір лише із розповідей батька та бабусі, його матері. І з цих розповідей він знав, що матір пoкuнyлa їх з батьком, бо пішла до другого чоловіка, а від трирічного сина вiдмoвuлaсь.
Дитинство Сашка проходило у суворості, батько військовий не давав сину спуску. Щоденні ранні підйоми, тренування, покарання за найменший непослух. Він ще постійно чув від батька, що це все йому на краще аби не виріс таким нікчемою як мати. Хлопець дуже гнівався на матір, що вона залишила його з батьком. Він із заздрістю спостерігав, як інші діти горнуться до мам, вони їх жаліють та обіймають. Найтепліше ж, що міг отримати Сашко це стримане схвалення батька.
Пройшли роки й батько знайшов собі іншу жінку, бабуся померла і Сашко лишився жити у квартирі сам. За кілька років він одружився і скоро у подружжя народилися двійнята. Олександр дуже любив своїх дітей і намагався завжди бути м’яким та поступливим, адже боявся стати схожим на свого батька. Та він дарма хвилювався. Родина була дружня та щаслива.
Одного вечора, коли дружина накривала на стіл, у двері подзвонили й відчинив Сашко. На порозі стояла охайна струнка немолода вже жінка. Вона з хвилину дивилась на Олександра мовчки, а потім у неї на очах з’явилися сльози й вона запитала:
– Сашо, це ти, дитино моя?
Ошелешений Сашко аж скипів, на нього одразу набігла вся злість, яку він тримав на матір роками, він несамовито почав кричати, щоб вона йшла геть, що він її ненавидить і що вона зовсім і не матір йому, бо матері так не поступають.
Жінка так і стояла зі сльозами на очах. Не могла і слова вимовити, а Сашко кричав гучним басом на весь під’їзд так, що сусіди почали стягуватися з усіх поверхів. Коли жінка побачила, як багато людей навколо, вона зітхнула і мовчки пішла сходами вниз.
За кілька місяців Сашко охолов і навіть пошкодував, що не запитав у матері нічого. Того ж тижня він отримав запрошення до Польщі від своєї матері. Хоч він і був злий, але розумів, що потрібно вирішити для себе всі питання та неясності й хоча б познайомитися із жінкою, яка його народила.
Та коли він прибув, його зустрів нотаріус мами й повідомив, що вона відійшла у вічність. Натомість вона лишила йому свій будинок та невеличкий магазинчик-кондитерську. Нотаріус передав усі папери й гарний товстий конверт. Там були фото мами й листи, які вона писала Сашку, але вони поверталися їй назад. Виявилося, що коли Сашко був малим у батька з’явилася коханка і мама вимагала розлучення, але батько підлаштував все так, що маму позбавили батьківських прав і можливості бачити сина. Вона рік боролася за право бачити сина, але впливові зв’язки батька звели її зусилля нанівець. Мама поїхала працювати до Польщі, залишилася там жити, але нову родину так і не змогла завести. А коли дізналася, що захворіла приїздила попрощатися із сином і все розповісти. Мама написала, що все розуміє і не тримає зла на сина, лише хоче, щоб спадщина принесла його родині щастя.
