Сердешна Наталочка

Наталку в селі знали всі за її доброту. То була настільки сердешна жінка, що багато хто крутив пальцем біля скроні та щиро не розумів, як можна так стелити себе під ноги. Вона вийшла заміж в дуже ранньому віці. Лише закінчила 8 класів, виповнилося 16 років, як познайомилася з Володимиром та завагітніла. Хлопець спершу так улесливо говорив, мило залицявся, обіцяв зробити життя казкою.

Проте не так сталося, як гадалося. Жити молодята стали в хаті Володимира. Там ще мешкали його батьки та брат з сім’єю. Старша невістка була любителем зазирнути в чарку. Попри те, що мала двоє маленьких дітей, абсолютно не переймалася доглядом за ними. Коли Наталка ввійшла до хати свекрів, їй відразу дали безліч настанов, обов’язків. А Галина (перша невістка) ще й намагалася постійно спихнути турботу про своїх дітей на Наталю.

Юна та недосвідчена дівчина багато працювала. Ні свекор, ні свекруха особливо її не шкодували. Навіть Володимир та той змінив своє відношення до дружини. Тепер нерідко міг заявитися додому посеред ночі, напідпитку, з ароматом чужих жіночих парфумів. У таких переживаннях та нескінченній праці, Наталка втратила дитину. На що свекруха ходила та говорила по селі:

– Ото Боженька послав невісточку, навіть вагітність зірв@лася. На що вона тоді здатна? Мій Володимир такий жених завидний був, а знайшов оцю…

Наталка часто гірко плакала в подушку, проте мирилася, бо виходу, як вона собі думала, немає. Через два роки знову в хату прийшла радісна звістка: Наталка чекала донечку. Слава Богу, цього разу все проходило краще. Можливо, організм вже загартувався та звик до важких робіт. Тому дівчина без проблем народила карооку щебетуху Іринку.

Тепер для Наталі дитинка стала всесвітом. Навіть Володя, здавалося, трохи змінився. Те це тривало недовго – місяць-два. Потім знову почав гуляти, пити, зневажати дружину та зовсім не звертати увагу на малечу. На Наталиних плечах, окрім кухні, прибирання, худоби та Іринки, були ще дітлахи Галини. Вона не раз була в такому стані, що навіть забувала погодувати своїх кровинок. Наталя ж зі своїм щирим серцем не могла так байдуже дивитися на знедолене дитинство племінників Володі. Бо ж хіба дітлахи винні в тому, що в них батьки нерозумні?

Якось одного вечора Володимир підійшов до Наталки та почав розмову:

– Жінко, я вирішив, що поїду закордон. Треба трішки грошенят назбирати. Можливо, придбаємо в селі окрему хатину та й заживемо собі.

Наталю таке рішення не дуже здивувало. Можливо, в глибині душі вона була навіть рада. Бо набридло спостерігати чоловікову поведінку та презирливість. Отож, через два тижні Володимир вирушив в іншу країну.

Приблизно через місяць після того, як Наталин чоловік поїхав на заробітки, до них у двері хтось постукав. Свекруха грізно приказала невістці відчинити. Наталочка відкрила двері та побачила перед собою Марину, жінку, що жила неподалік. Про неї ходила не дуже добра слава, проте яка ж красива вона була! Свекруха радісно глянула на гостю та запросила до хати.

– З чим завітала, Маринко?

Жінка анітрохи не соромилася та відразу ж пальцем тикнула на свій уже величенький живіт:

– Там ваші внуки, двійнята, між іншим.

Всіх, хто сидів у кімнаті, накрила мертва тиша. Галина ледь не подавилася булкою, що їла, свекор важко зітхнув та втупився в підлогу. Наталка просто завмерла на місці з Іринкою на руках. Одна свекруха швидше за всіх отямилася та відповіла:

– Я казала давно Володі, що треба було женитися з тобою! Ви були б ідеальною парою! А він взяв та й привів в будинок Бог знає що, – та зневажливо кивнула головою в бік Наталки.

Марина ще довго сиділа, розмовляли. Вона говорила, що ніяк не хоче розлучення Володі та Наталі. Єдина її умова – забезпечувати ще ненароджених дітлахів.

Ввечері того ж дня Наталці подзвонив Володимир. Розказував, що має дуже добру роботу, гарно платять. Жінка й собі не могла змовчати про ранішній візит Марини, розповіла все. Володимир недовго думав та відповів:

– Прикро, що ти таки все дізналася. Але що ж робити, тепер тобі доведеться їхати до мене. Якщо ми вдвох будемо працювати, то зможемо забезпечити свою сім’ю та Марининих двійнят.

Наталя ледь схлипнула та погодилася. Через декілька днів вона вже працювала на заводі, щоби догодити Володимиру та його ненародженим ще двійнятам…

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Сердешна Наталочка