“Рано чи пізно настає момент, коли ваші шляхи розходяться. Кожен вибирає свою дорогу, думаючи, що колись вони знову зійдуться. Але згодом, вони стають все віддаленіші” – ніколи не думав, що ця фраза стосуватиметься мене і всіляко її заперечував.
У мене зі шкільних років був один друг, Олег, в принципі, хороша людина, але він завжди був підлим стосовно інших. Такий типовий хуліган, який діставав усіх кого міг, щоправда, мене він не рухав. Навіть не знаю чому, можливо, тому, що я допомагав йому з домашкою, чи просто він бачив у мені споріднену душу. Та я був повною його протилежністю – відмінником і завжди, з усіма в хороших стосунках.
Коли ми закінчили школу, наші дороги розійшлись. Я вступав у престижний університет і планував своє грандіозне майбутнє. Хотів стати реалізованою та забезпеченою людиною. А Олег же, зі своїми успіхами в навчанні ледве вступив до ПТУ в нашому місті. З навчанням у мене зовсім не було часу на друзів та особисте життя, тому дуже довгий час ми навіть не спілкувались.
Так, як я був дуже наполегливий у своїх цілях, закінчив університет з червоним дипломом і мені одразу запропонували хорошу роботу з великими перспективами. Тоді я відчував неймовірне щастя, всі старання та жертви були не дарма. Лише після цього почав займатись своїм особистим життям. Так, до цього часу у мене не було жодної дівчини, а у голові саме навчання.
Благо, в особистому житті мені пофартило одразу – я закохався в Христину і це виявилось взаємним. Наші стосунки були дуже стрімкими, й вже через рік я був готовий їй зробити пропозицію. На той час я вже заробляв дуже добре, адже впевнено крокував по кар’єрних сходах догори. Тому наше весілля з коханою було пишним та дуже красивим, а одразу після нього ми відправились у романтичну подорож.
Згодом мені телефонував Олег і вітав з одруженням. Я був здивований його чути, хоч і дуже радий, адже останній раз ми спілкувались років з 8 тому. Запропонував йому зустрітись і поговорити як в старі добрі часи.
Вже на наступний день Олег прийшов до мене в гості й приніс торт до чаю. Виглядав він звісно так собі, як звичайний роботяга на заводі. Я поцікавився, що у нього трапилось за цей час, чи створив сім’ю та де працює. Друг розповів, що навіть не закінчив те своє ПТУ, одразу пішов працювати, одружився, але на свою дружину чомусь відкликався не дуже добре. Казав, що у них двоє дітей і він ледве дає собі раду всіх прогодувати.
Мені стало дуже шкода старого друга, але він сам собі створив таке життя. На при кінці зустрічі, Олег ще й попросив грошей у борг, сказав, що має якийсь крутий “бізнес – план” і через якийсь час обов’язково поверне кошти. Звісно, у це мало вірилось, адже для реалізації, одного плану замало, потрібно ще мати довід та принаймні щось в голові. Тому я ввічливо відмовив другові, мовляв, зараз не маю стільки готівки.
По його обличчю читалось, що він образився на це, але я не зважав. Свої гроші я заробляю не так легко, щоб їх роздавати направо й наліво. А коли Олег зібрався йти, сказав, щоб я віддав йому гроші за торт. Мені аж смішно з цього стало, але витягнув з кишені 500 гривень і дав йому. Той швидко їх забрав і пішов, тоді я зрозумів, що час зробив величезну прірву між нами й з такою людиною я більше спілкуватись не хочу.
