Сімейна реліквія

Мене звуть Тетяна, мені тридцять чотири роки. Я працюю вчителем молодших класів. Обожнюю дітей, у самої є десятирічна дочка Марина. З чоловіком живемо разом вже чотирнадцять років, дуже любимо один одного. Єгор працює водієм вантажівки та часто буває у від’їздах, але це не заважає нам кожні вихідні проводити час всією сім’єю. «Що ще потрібно для щастя?», – думала я, поки дещо не сталося.

Це була субота, в цей день Єгор повернувся додому і ми збиралися піти в парк. Як раптом у двері постукали. Думаючи, що це пошта, я негайно пішла відчиняти й на порозі виявила малюка, закутаного в пелюшки.
– Хто там прийшов, мила? – з кухні я почула голос чоловіка, який вже прямував до мене.
– Дивись яке чудо я знайшла у нас під дверима, — зі світлом в очах, я обернулася до чоловіка, тримаючи дитину в руках.
– Це хто ж його тут залишив? Бідний малюк, — Єгор звернув увагу на браслет і записку, причеплені на мотузочці до пелюшок.
«Здрастуйте, вибачте за турбування, але я змушена віддати вам свою дитину. Ми з чоловіком давно за вами спостерігаємо і дуже сподіваємося на вашу допомогу, ви хороші люди. Будь ласка, нехай наш синок носить цей браслет завжди при собі. Це сімейна реліквія.»
– Як дивно все це. Його кинули рідні батьки, навіть причину не назвали, — засмученим тоном звернулася я до Єгора.
– Ну, не залишати ж його на вулиці. Візьмімо його, буде нам як рідний син. Пам’ятаю, ти хотіла хлопчика, — посміхнувся чоловік.

Так і пройшло десять років нашого життя з Марком. Коли йому виповнилося шість років, він знайшов у мене в скриньці той браслет:
– Матусю, він мені так подобається, можна я його візьму собі?
– Звичайно, тільки будь акуратний, не загуби його.
– Я буду його носити завжди-завжди, — радісно вигукнула дитина.

І ось до цього дня наш син його носить не знімаючи. Навіть іноді спить з ним, так сильно йому сподобався браслет. І не дивно, це ж сімейна реліквія, як було сказано в записці.
Марина сильно прив’язалася до свого братика. Я турбувалася, що моя рідна дитина стане відштовхувати Марка, тому що довгий час вона була єдиним коханим малятком в сім’ї. Але слава богу вони постійно разом, Маринка, як старша сестра, у всьому допомагає брату. І Марк, своєю чергою, намагається прислухатися до її порад і досить дорослим повчанням. Дуже приємно спостерігати за ними з боку, я пишаюся своїми дітьми.

– Мам, ми підемо з Марком погуляємо у дворі, добре? До обіду повернемося.
– Так, звичайно, доглядай за своїм братом.
– Обов’язково, мам!
Двері зачинилися і я почала готувати їсти. Іноді поглядала у вікно, спостерігаючи за своїми дітьми. У якийсь момент я помітила жінку, яка підійшла до мого сина. Я почала сильно хвилюватися і стала шукати очима дочку. Благо Марина тут же підійшла до Марка і забрала його від тієї жінки.

За столом я вирішила поцікавитися у сина, хто вона і що хотіла:
– Не знаю, мам. Але ця тітка здалася мені знайомою… – тихо відповів Марк, думаючи, що я буду його лаяти. Помітивши це, почала заспокоювати його:
– Ріднесенький, не бійся, мама не буде на тебе кричати. Просто постарайся далеко не відходити від своєї старшої сестри, добре?
Марк швидко кивнув головою і посміхнувся. Трапеза продовжилася, а у мене промайнула думка про те, що це могла бути його рідна мати.

На наступний день, коли я поверталася з роботи додому, я помітила на лавці ту саму жінку, яка підходила до мого сина і вирішила з нею поговорити. Та першою мене помітила і посміхаючись, привітала:
– Добрий день, — злегка невпевнено відповіла я.
– Чудова погода сьогодні, чи не так? Сонце так гріє, ніби весна на вулиці, а не осінь, — незнайомка стала тараторити, все так же посміхаючись і запрошуючи присісти поруч з нею, — як вас звуть?
– Таня, — сівши на лавку, я почала думати яке питання поставити першим.
– А я Раїса. Видно ви чимось стурбовані.
– Так, вибачте за таке питання, але…
– Ви хочете знати чому я підійшла до вашого сина вчора? – не давши договорити, запитала Рая.
– Так… Так це ви його рідна мама?
– Все вірно. Хочу спочатку вибачитися, перш ніж розповім чому ми з чоловіком віддали вам свою дитину. Сподіваюся він вам не заважає, у вас же є така чарівна дочка.
– Ні, що ви. Марина його дуже любить, приймає як рідного брата.

Ми довго розмовляли. Рая розповіла мені про все. Причина була в тому, що їхня сім’я залізла в борги, а точніше її батько. Зв’язався з шахраями та довелося розгрібати. Потім через стрес у її чоловіка виявили рак мозку. Багато грошей на це витрачалося, щоб допомогти йому перемогти цю смертельну хворобу, але не вийшло і чоловік помер. Через всі ці проблеми жінці було важко справлятися ще із новонародженим сином і тому вона ще до смерті чоловіка, поговорила з ним, щоб віддати дитину Тані з Єгором. Потім наступили похорони коханого Раї та виїзд з країни на три роки на заробітки, щоб допомогти своєму батькові. За кордоном Рая зустріла свого другого чоловіка, який теж приїхав заробити. Там вони один одному допомагали та разом повернулися додому, де погасили борг батька Раї й купили навпроти квартиру.

– Протягом цих років я сильно переживала за свого хлопчика, думала, що ви не приймете його у свою сім’ю, але вчора, коли я ні про що не підозрюючи, вийшла на майданчик прогулятися… Побачила браслет на його руці… Вибачте, я просто не стрималася і мені дуже захотілося з ним поговорити, — мало не плачучи, продовжила Рая.
– Я вас розумію. Слухайте, у мене є пропозиція, може давайте розповімо Марку про вас. Думаю, він прийме цю новину спокійно.
– Ні. Не потрібно! – вигукнула жінка, — я.. Я боюся. Мені здається він цього не переживе або, ще гірше, у вас з ним зіпсуються стосунки. Тим більше я не заслуговую на це, я віддала рідну дитину іншим людям… Погана я мати.
Я намагалася заспокоїти Раю і попросила поговорити про це зі своїм чоловіком:
– Я все одно сподіваюся, що все буде добре. Не переживайте так.

Повернувшись додому, там мене вже чекала моя сім’я. Марина злякалася, що Марка заберуть і ми більше ніколи з ним не побачимося, але я все пояснила і попросила не розвіювати паніку даремно.
– Я вирішила дозволити синові бачитися з рідною мамою, але Рая боїться, що Марк не переживе такого. З одного боку, я можу зрозуміти її, тому що стільки років бути обманутим і жити, думаючи, що справжня мати та, що була поруч всі ці роки, а потім різко дізнатися, що це не так. Ну це дійсно стрес для дитини. А з іншого боку, по-моєму, Марк сам вже починає здогадуватися про те, що Рая його рідна мама, — сидячи на кухні, я тихо розмовляла про цю ситуацію з чоловіком, щоб не розбудити дітей.
– Таню, я думаю, що чоловік Раї переконає її. Особисто я не проти того, щоб Марк бачився з мамою. Головне, правильно підійти з цим питанням до сина, — підсумувавши, відповів Єгор.

Приблизно місяць у мене не вдавалося побачитися з Раєю. Після нашої з нею розмови я більше не зустрічала її в нашому дворі. На жаль, я не знала в якій квартирі вона живе з чоловіком і тому вирішила розпитати у її сусідів, я сильно хвилювалася. Помітивши біля під’їзду стареньку жінку, вирішила запитати у неї з приводу Раї:
– Вибачте, підкажіть, будь ласка, тут проживає моя знайома з чоловіком, хочу до них зайти в гості, а номер квартири не знаю.
– А як же вона виглядає, люба? – посміхнувшись, відповіла бабуся.
– У неї коротка стрижка, руде волосся. По статурі злегка повненька, можливо вагітна.
– Так, знаю таку. Раєю звуть. Дуже добра жінка, завжди мені допомагає і приходить у гості з домашнім печивом. Вона живе на третьому поверсі, сьома квартира.
Подякувавши, я швидким кроком пішла до потрібної квартири. Серце так і калатало, коли хвилин десять не могла до них достукатися. Але мені все ж відчинили двері:
– Кого там принесло? – потираючи сонні очі, звернулася до мене Рая, — о, Таня, привіт. А ти яким вітром тут?
– Я переживала. Думала, що у вас щось серйозне сталося…
– Ох, прости, що не з’являлася. Треба було номерами обмінятися. Просто мій чоловік на цілий місяць поїхав у відрядження, а за квартирою доглядати комусь треба було.

У цей момент пролунав плач маленької дитини, ми подивилися один на одного і я здивовано запитала:
– Ти знову стала мамою?
– Так.. – зніяковіло відповіла Рая, — проходь, хочу показати тобі її.
Сиділа я у неї майже цілий день, поки додому не повернувся її чоловік Валерій. Він дуже уважний чоловік і хороший батько.
– Ви розмовляли з приводу Марка?
– Так, Райка сильно боялася, що він її не прийме і так далі. Але я зміг її переконати та ми зовсім не проти, якщо він буде приходити до нас у гості.

У мене задзвонив телефон, це був Єгор, я взяла трубку і зовсім не очікувала почути від нього таку новину:
– Тань, ти знаєш, що мені тільки що сказав наш син?
– Що трапилося? – я напружилася.
– Він сказав, що знає, хто його справжня мама…
– Що? Але, як? – і тут я згадала слова Марка: «…ця тітка здалася мені знайомою…» і все зрозуміла, — добре, як він зараз?
– Цілком нормально. Чекає тепер зустрічі з Раєю.
Розповівши про це Валері та Раї, вони сильно зраділи цьому. На наступний день ми вирішили влаштувати зустріч для сина та матері в кафе. Дитина була на сьомому небі від щастя, коли побачила Раю.

З того часу наше життя заграло новими фарбами. Марк і досі живе з нами, але мало не кожен день приходить у гості до рідної мами.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Сімейна реліквія