Любов мала два шлюби. Тепер вона жила з третім чоловіком, котрий практично носив її на руках. Два попередні не те, що не переймалися дружиною, її проблемами, доглядом за дітьми, а деколи навіть забували привітати з днем народження, не те, що подарунки дарувати. Любі врешті-решт набридло таке ставлення, вона зрозуміла, що цілком дає собі раду сама навіть з дітьми. Тому вирішення розлучитися в обох випадках було її власною ініціативою.
З третім чоловіком Юрієм Любов познайомилася, коли була в гостях у рідної сестри Інни. Тоді святкували день народження чоловіка Інни, серед гостей був запрошений Юра, що працював на одній роботі з чоловіком. Юра весь вечір розповідав різноманітні цікаві історії, був ввічливим та галантним. Люба не мала наміру шукати собі чергового чоловіка, проте співрозмовник зацікавив її суто як людина.
Інна навмисне попросила свого чоловіка, щоб запросив Юру. Вона добре знала, що він ніколи не був одружений, бо один раз добряче обпікся через свою доброту та наївність. Після того зарікся, що навряд чи одружиться. А якщо навіть це станеться, то ретельно вибиратиме майбутню дружину. У Люби з Юрієм було багато спільних інтересів, як виявилося. Вони обожнювали верхову їзду, часто займалися нею у вільний час, також просто шаленіли від плавання та їзди на лижах.
Якраз у той момент, коли Юрій почав розповідати чергову історію про те, як минулої зими катався на лижах, Любов раптово запитала:
– Ви туди їздили з друзями чи з сім’єю? А потім почервоніла та заткнулася, бо впіймала себе на думці, що це некоректне питання для незнайомої зовсім людини. Та Юрій посміхнувся та лагідно відповів:
– Пані Любо, ви не вгадали. Я їздив туди сам. Друзям не виходило по роботі. А сім’ї поки що немає. Бо її потрібно будувати з людьми надійними, такими, що розуміють тебе з пів слова та цінують. А для галочки мені не потрібно.
Люба подивилася на Юрія, ствердно кивнула головою та подумала про себе:»Як же ти правий, Юрію. А ти мені подобаєшся все більше та більше. Я себе поводжу, як підліток, їй-Богу.» Жінка не хотіла визнавати, що їй запав до душі цей чоловік. Та як би не намагалася відігнати думки, вони все одно лізли в голову.
Весь час після того Люба з Юрієм легко бесідували про коней, про те, які іподроми найкращі в їхньому місті, про басейни, лижні курорти. Розмова складалася так невимушено, неначе вони зналися вже багато років. Люба навіть не думала заздалегідь, що повинна сказати, все виходило само собою.
Потім Юрій в Інни взяв номер мобільного телефону в Люби. Вони зустрілися в кафе, потім ще раз і ще раз. Після того кожен чекав зустрічі, як чогось неймовірного.
Врешті-решт Люба та Юрій подали жити в її квартирі. Вони не брали офіційного шлюбу, лише через деякий час – церковний. Люба була вперше щаслива, бувши одруженою. А Юрій виявився хорошим сім’янином. Він добре дбав про донечок дружини, навіть важко було сказати, що вони не рідні. Хоча мріяв також про своїх.
А от яке до Любові було відношення можна було лише щиро позаздрити. Юрій кожного ранку прокидався спеціально на пів години раніше для того, щоб приготувати смачний сніданок для коханої дружини. Він ніколи не забував про дітлахів, їм також до школи готував бутерброди.
Небувало такого, щоб Люба самостійно таскала важкі пакети з супермаркету. Днем для значних покупок у них зазвичай була субота, коли обоє мали вихідні. Тоді Юрій з Любою та дівчатками вирушили до магазину, а потім чоловік все ніс сам, відмовляючись від будь-якої допомоги дружини, бо вона ж таки слабка стать.
Всі свята, ні народженням, радісні події вони постійно відзначали у затишному ресторанчику. Юрій не те, що не любив домашньої кухні, просто розумів, що Любі теж іноді хочеться відпочити від побуту та щоденних клопотів. Тоді Люба одягала красиву сукню, туфлі, маленьку сумочку та під руку з чоловіком, відчувала себе справжньою королевою.
На день народження, а він був першим у спільному з Юрієм шлюбі, Любов очікувала отримати оберемок квітів чи парфуми. Якийсь банальний стандартний подарунок, бо ж знала, що креативністю чоловіки відзначаються не особливо. Проте яким було її здивування, коли Юрій підніс просто неймовірної краси кольє та маленький конверт, у котрому лежала путівка на чотирьох до Греції.
– Та що, Юрчику? Я повірити не можу. Мені ніхто та ніколи нікуди не возив. Та й кольє, я хіба на вітринах колись милувалася такими. Люба зі сльозами на очах чмокнула чоловіка у щічку.
– Ти заслуговуєш на ще більше, Любо. Ти неймовірна жінка! Я не знаю та й не хочу, як було до мене. Я просто усвідомив для себе самого, що для коханої людини ти повинен віддаватися повністю та навіть більше. Коли любиш, ставиш на перше місце когось, але аж ніяк не власне его.
У цей момент до них підбігли донечки, Юрій всіх міцно притиснув до себе та усміхнувся. Він колись зарікався собі, що не створить повноцінну сім’ю, а он як вийшло. Закохавшись у Любу, отримав відразу все: дім, сповнений затишку, родинну злагоду та мир, двох прекрасних дівчаток, душевний спокій.
До Греції летіли всі в піднесеному настрої. Юрій знав, що це буде одна з найкращих подорожей. Та щиро вірив у те, що попереду їх буде ще багато. А Люба сиділа та не могла повірити своєму щастю. Адже справа зовсім не вартості подарунка, а в щирості людини, котра його робить, у її відношенні, розумінні. Скільки довелося їй пройти для того, щоб бути нарешті такою щасливою по-справжньому!
