Цих вихідних я побувала у Львові – це, напевне, моє одне із найулюбленіших міст, де можна прогулюватись старими вуличками, пити смачну каву і не поспішаючи мріяти по майбутнє.
У самому центрі до нас підійшли двоє незнайомців та попросили про допомогу, та розмовляли вони не українською, а польською мовою. Я в університеті її вивчала, тому зрозуміла, що вони хочуть. Іноземці загубились від своєї групи, поки відійшли у магазин щось собі придбати, то їх екскурсовод з іншими туристами пішли, не почекавши.
Вони мали видруковану програмку з усіма місцями, які вони мають сьогодні відвідати. Після розмови з ними, вони розповіли що вже побачили та на якому етапі загубились. Ми з друзями прочитавши її зрозуміли, що наступна зупинка групи – оперний театр і поспішили з новими знайомими туди, адже він знаходився зовсім близько – на сусідній вулиці. Дорогою вони розповіли, що працюють у сфері торгівлі, давно мріяли побувати в Україні та цими вихідними їм це вдалося зробити.
От ще кілька хвилин ходьби та ми біля оперного, а з сусідньої вулиці вийшла їх група. Вони нам не могли надякуватися. Ми обмінялися телефонами та вони нас тепер запрошують на вихідні до себе. Правду ж казала наша викладачка, що ми не знаємо що і коли нам стане у пригоді. Цього разу мені знадобилися знання із польської.
