У нашому дворі було безліч собак, які просто жили собі прямо біля нашого під’їзду. Може, через те, що ми з моїм хлопцем завжди їх годували, може, через те, що тут їх ніхто не ображав, не знаю. Вони завжди спокійні та добрі. Ніколи нікого не зачепили — такі собі охоронці нашого під’їзду. Вони були трохи лякливі, і тільки одна зі всіх, здається, шести собак давала себе погладити. Вони були не ручні, але коли виходиш у двір ввечері, аби їх покормити, а вони десь бігають, то вистачало тільки покликати, як вони збігались з усіх сторін до під’їзду, наче знали, що це кличуть саме їх.
Одного разу ми з моїм хлопцем Андрієм поверталися додому, коли побачили великого гарного собаку біля магазину, неподалік нашого дому. Я просто не можу передати словами, наскільки сильно мій хлопець любить все живе.
Він покликав до себе песика, аби погладити. Собака зовсім не боячись підійшов, погрався із моїм хлопцем, а потім не захотів від нас йти. Від магазину до дому зовсім не далеко, і всю дорогу пес йшов разом із нами. Ми прозвали його Перчик. Може, думала ми його заберемо собі, і з радістю це зробили б, але наша квартира так заповнена різними тваринами: у нас 3 собаки і 2 хом’яки. Всі ми ледь поміщаємось у двох кімнатах, тому, на жаль, цього прекрасного песика ми просто не могли взяти із собою.
Ми зайшли у двір, а наші собаки, що жили біля під’їзду, почали шалено гавкати — певно, не любили “чужаків” у своєму стаді. Вони лаяли так, що я й сама налякалась. Побачивши собаку, яку ми привели, вони побігли за нею, гавкаючи. Я переживала за Перчика, адже вони могли легко його покусати, але не могла нічого зробити проти шести великих псів.
Повернувшись додому, я виглянула у вікно, аби подивитись чи всі вони затихли, але собак не побачила. “Мабуть, погнали Перчика далеко звідси”- подумала я. І лягла спати, сподіваючись, що з тим хорошим песиком все добре.
Прокинувшись зранку, я пішла на роботу. Яким ж було моє здивування, коли я побачила Перчика в компанії наших собак. “Вони взяли тебе до себе в компанію, друже” — погладила я чотирилапого і пішла на роботу.
Через місяць у наш будинок поселилась молода пара з малюком. Дівчину звали Віка, а чоловіка Артур. Вони зненавиділи наших псів. У бесіду нашого будинку в соц.мережі Віка завжди строчила гнівні повідомлення про те, що собак під під’їздом кормити не можна, та і взагалі їх треба звідси вивезти, бо вони завжди ричать на неї, коли вона виходить гуляти з дитиною.
Я жодного разу не повірила в її слова, бо ніколи не чула і не бачила таких випадів в сторону людей, які до них не мають діла. Я завжди заступалась за собак і ходила як завжди вночі їх годувати.
Одного дня я побачила, що в Перчика травмована лапа. Він добрий, хотів, щоб його погладили, а його хтось скривдив. Я взяла собаку та завезла його у вет.клініку. Він там побув трохи часу, поки лапа не заживе. Я його повернула назад у двір, і, повертаючись додому, побачила Артура з перев’язаною ногою. “Впав десь”- подумала я, і пішла собі додому.
Через трохи часу я не побачила Перчика у нас у дворі серед собак. Я не розуміла, кому ж він міг заважати — добрішої собаки, ніж цей, я ніколи не бачила.
Того ж вечора до нас постукали в квартиру. Мій хлопець відчинив двері — перед ним стояв Артур. В нього була рана на пів лиця, наче зчесана шкіра — Артур впав з велосипеда, коли їхав з роботи додому.
Сусідка Ганна, яку я зустріла наступного дня біля дому, розповіла, що Перчик десь втік, бо Артур стукнув його дверима від під’їзду по голові, коли пес лежав біля них.
Мене трохи налякало це: поламана лапа в песика — перев’язана нога в Артура, удар дверима по голові в пса — зчесане обличчя, і, очевидно удар головою об землю в Артура. Це просто збіг обставин, не можуть бути травми сусіда наслідком його дій щодо собаки.
Але я не хотіла ризикувати ні Перчиком, ні сусідом, хоч він і нерозумний. Зателефонувала моїм батькам, які живуть в селі, і попросила, аби вони взяли до себе нашого вуличного друга. Вони погодились і майже відразу дізнались, що моя сестра Ліда вагітна.
Тепер ми всією сім’єю вважаємо, що наш Перчик — це так званий талісман, який приносить щастя всім, хто його любить, і нещастя тим, хто його кривдить.
