Кажуть, що закордоном важко жити і еміграція – то для людей величезний стрес. А я хочу сказати, що наших тепер стільки по всьому світу, що й почуваються всюди, як у себе вдома. Іноді навіть дуже-дуже курйозні випадки трапляються, бо ж впізнати своїх співвітчизників з першого погляду не так і легко, як може здатись одразу.
Я одного разу стала свідком такої історії.
Мені не надто часто вдається поїхати закордон, тільки знайду якийсь гарний тур, як тут одразу ж трапляються непередбачувані обставини. Минулий рік був важким, на роботі купа всього. Доводилось багато працювати. Хоча й відкласти грошей також вдалось чимало. Я розібралась з усім аж перед різдвяними святами і таки купила собі невеличкий тур до Парижу. Дуже хотіла трохи розвіятись, змінити атмосферу. Я приїхала туди ввечері і зайшла в супермаркет.
Переглянула асортимент, було дуже цікаво.
Переді мною на касі стояла жінка років тридцяти.
Вона до речі з мого автобуса.
Тому й зрозуміла, що то українка. Жінка набрала купу всього і постійно присувала до попередніх товарів на касі. Та жінка, що стояла перша спочатку мовчки культурно посувала свої продукти, а насамкінець різко відіпрала речі моєї знайомої.
Звісно, та не змовчала і кинула в слід: «Оце корова французька!». І далі задоволено обігнала пані.
Далі здивувались ми обидві, бо ця жінка відповіла чистою українською: «Сама ти корова. І я не француженка!». Я розсміялась, побачивши очі жінки зі свого автобуса. Отак буває. Наші краяни по цілому світу…
