Моя бабуся щоразу, коли отримує свою невелику пенсію любить згадувати, які ціни були, коли їй було двадцять… Але коли це ще було?! Після завершення навчання у медичному коледжі моя бабуся за направленням поїхала на роботу у село, що розташоване у сусідній області. Хоч тоді вона була зовсім юна та недосвідчена – усі в селі її дуже шанували та любили, приходили не лише за медичною допомогою, а й навіть просто поговорити. Там бабуся і з моїм дідусем познайомилася, там народився мій тато, а згодом вони із сім’єю переїхали у місто, де отримали двокімнатну квартиру від заводу, де працював дідусь.
Каже бабуся, що з однієї сторони моментами було дуже складно, бо місяцями не виплачували заробітну плату, а давали талони на харчування або на певні види товару. Потім той чи інший товар продавали та так отримували кошти. Зі словами вдячності завжди згадує батьків своїх та чоловікових: щотижня від них із села отримували «продуктову допомогу», яка дуже їх виручала. Важко було дістати одяг, який би хотілось – змушені були брати те, що залишилося, бо часу стояти у довжелезних чергах не мали, адже працювали.
А з іншої сторони були дуже смачні молочні продукти, ковбаси. Коли вдавалося їх придбати – то це просто свято було у сім’ї. Комунальні послуги обходилися мізер, а зараз потрібно віддати чи не усю пенсію, що їх оплатити, а ще ліки купити і їсти щось треба.
Справді зараз важко стареньким прожити самому на єдину пенсію. Тому я що вихідних намагаюся знайти час і забігти у гості до бабусі, та не з порожніми руками, а купити щось найнеобхідніше: муку, хліб, цукор, гречку, овочі, щось молочне і звісно не забуваю про щось солоденьке.
Відвідуйте частіше своїх рідних, допомагайте, адже вони так потребують цього.
