Коли довелося таки закривати останню точку з одягом, Марині хотілося ридати. Скільки сил, часі, терпіння та здоров’я вона приділила цій справі. Освіту жінка здобула в харчовій галузі, проте насправді не дуже любила бігати з підносами по ресторану, стояти за адміністраторською стійкою та привітно розповідати черговому гостю про послуги в їхньому готелі.
Пропрацювавши декілька років у ресторанно-готельній сфері, Марина вирішила, що вистачить з неї. Жінка не на жарт зайнялася іншою зовсім галуззю. Спершу вона подалася в квітникарство: накупили різні насіння, цибулини, горщики, добрива. Всю кухню Марина заклала різними вазонами, котрі потім почала продавати. Варто зазначити, що прибуток був доволі непоганим. Проте потім Марина зрозуміла, що у дочки почалася алергія на ці рослини. Змушена була покинути хобі – роботу.
Тоді в неї з подругою Соломією виникла ідея відкривати невеликі магазинчики з одягом для ділових людей. Дівчата почали шукати приміщення, потім закупляли меблі, дзеркала, стійки, вішалки. Наступним кроком була закупка одягу. Для Марини це виявилося таким простим та цікавим заняттям, що дивувалася, чому раніше не знайшла себе у цій справі.
Справи йшли доволі непогано. Через деякий час Марині з подругою мали вже своїх постійних клієнтів. До них ходили досить знатні люди міста, бізнесмени, їхні дружини, судді, вчителі, лікарі, викладачі та багато інших заможних осіб. Через рік чи півтора Марина відкриває ще один магазин уже в іншому кінці міста.
Подруги зовсім не були жадібними та не охотилися за грішми. Часто вони робили такі акції та знижки, що ледь не йшли самі собі в мінус. Марина ніколи не обманювала своїх покупців на рахунок адекватних цін, останнього писку моди та якісних тканин. Вона дорожила репутацією та задоволеним покупцями.
Подруги вже мали на меті відкривати третю точку – магазин, коли до їхнього міста, як фурія, увірвалася іноземна мережа подібних магазинчиків. Марині довелося спочатку змиритися з тим, що один магазин закривають через малий оборот коштів. Не було чим платити оренду та зарплатню працівникам.
Та коли справи стали зовсім кепські, Марина сиділа у себе на кухні та ридала. Вони так не хотіли закривати своє дітище – рідний магазин, котрий приніс їм стільки задоволення, радісних облич та посмішок. Жінки щиро вірили в те, що їхня чесність та справедливість врятує їх та доля подарує новий шанс.
