Щоразу коли бачу стареньких немічних людей які у згортку тканини тримають свої копійки та перераховують по кілька раз чи їм вистачить купити найнеобхідніше у цей моментто серце кров’ю обливається. Чому вони змушені виживати у нашому світі?
Згадується мені ситуація, яка трапилась не так давно у магазині. На касі переді мною у черзі стояв мій старенький сусід, який живе через кілька хат. Він мене не бачив. Придбати хотів молока та хлібале йому не вистачило кілька копійок він сказав касирці, що йому не вистачаєа та зі злістю сказала що треба дивитися на цінники та не морочити голову. Старому було дуже незручно, він опустив голову і пішов з порожніми руками. Його товар поставили у сторону. Коли черга дійшла до мене, то я сказала касирці щоб дорахувала продукти мого сусіда. Повертаючись додому йшла попри хату діда Дем’яна, крізь вікно бачила, як миготить свічка напевне економить на електроенергії. Я постукала – відчинилися двері і я простягла пакет із продуктами: «Ви забули у магазині!»
Старенький просто оторопів і не мав що сказати, але через кілька секунд мовчання закінчилося і поспіхом запросив на до хати на чай, а я й не сміла відмовляти. Зайшла у найбільшу кімнату і була подивована як чисто та охайно. Дідусь щораз дякував мені та навіть намагався повернути кошти та я відмовилась. Коли пан Дем’ян заварив смачнезного чаю – аромат заполонив усю кімнатуа у пакеті в мене було печиво – вийняла і поставила на стіл до чаю.
Старенький почав розповідати про своє життя. У молоді роки він служив на флоті. Ремонтував мотори величезних кораблів. Заробляв доволі великі суми грошей на той час. Мав дружину і двох синів. Кілька років тому його половинка померла, а нащадки – уже давно живуть самостійним життям, до батька не приїздять і телефонують дуже рідко. Дідусь не скаржився на життя, але розповідав, як важко зараз живеться старим і самотнім людям, хоча я й сама – це розумію.
Так за чаєм ми просиділи більш як дві годиниа здавалося, наче минуло не більше пів години. Спілкування з паном Дем’яном було невимушеним та захопливим. Я поспіхом стала збиратися, як побачила котра година бо мала ще купу справ. Він ще раз подякував і сказавщо обов’язково мені віддячить.
Минав час, я вже і забула про тещо купувала сусіду продукти. Одного зимового ранку усе йшло не так: я проспала поспіхом збиралась на роботуа ще на вулиці за ніч випала аномальна кількість опадів і потрібно було почистити стежки від снігу. Вийшовши на вулицю я була приємно здивована – усі стежки біля хати прочищеніа вдалині побачила, як старенький дід Дем’ян ходить із лопатою до себе на подвір’я.
Добро завжди повертається. Я витратила не велику суму на хліб і молоко, а на заміну отримала набагато більше – допомогу у найпотрібніший момент, хоча навіть не просила про неї. Робіть добро!
