Стас повертався з відрядження додому. Поїздка вийшла вдалою — укладена угода мала принести їх фірмі не один десяток тисяч прибутку. За це має бути велика премія. Ще дві – три таких успішних поїздки, і мрія про власний дім стане реальністю.
Він живо уявляв, як їх з Мариною донька та майбутній син влітку бігають по зеленому газону, а взимку будують снігову фортецю. Обирав собаку, який буде всім їм вірним другом та надійним охоронцем. Подумки запрошував родичів та друзів на пікніки.
Радісний, хоч і втомлений, Стас зайшов нарешті до квартири. Та замість дружини вдома його зустріла мама.
— Марина в лікарні…
— Що з нею? Щось не так із вагітністю?
— Ні, з Мариною все гаразд. Її батька забрала швидка. Сталася пожежа на дачі. Подробиць не знаю. Щойно я приїхала, щоб побути з онукою, Марина помчала до батька.
Стас одразу рушив до лікарні. Хвилювався він не стільки за травмованого тестя, скільки за вагітну дружину.
Чотири роки тому, під час першої вагітності, Марина втратила матір. У Ольги Андріївни стався інфаркт. Дружина дуже тяжко переживала втрату, і Стас з усіх сил підтримував її, намагався розрадити.
Напруги ситуації додавало те, що Маринин батько, Олег Євгенович, і до того не дуже товариська людина, після смерті дружини став зовсім самітником. До великої квартири в центрі столиці, де жили з дружиною, тесть Стаса навідувався тепер рідко. Жив переважно на дачі. Але й у квартирі чогось змінювати не бажав. Усі речі Ольги Андріївни залишалися на місцях, як і при її житті.
Ідея придбати дачу належала Ользі Андріївні. Тепер це престижне передмістя, а тоді було просто дачне селище. Колишня вчителька біології розвела там справжній ботанічний сад. Сусіди сходилися туди помилуватися чудовими екзотичними рослинами, гарними квітами, дивувалися врожаям, які Ольга Андріївна отримувала щороку. І всім Стасова теща була рада. З усіма щедро ділилася і секретами садівництва, і насінням та саджанцями, і овочами та фруктами.
Олег Євгенович же був повною протилежністю дружини. Його пристрастю була риболовля. Стас, не так з цікавості, як для налагодження стосунків, намагався кілька разів напроситися з тестем за компанію, та той щоразу відмовляв. Любив бувати на самоті. До саду і городу ж за життя дружини не ходив. Хіба лише тоді, коли потрібна була чоловіча сила.
Усе змінилося, коли Ольга Андріївна померла. Чоловік наче намагався подовжити її присутність поруч із собою. Нічого не міняв у міській квартирі. А на дачі заповзято намагався рятувати сад і город від занепаду. Щось у нього виходило, щось ні. Але від допомоги доньки й зятя відмовлявся. Коли приїздили — не виганяв, але й великої радості не висловлював.
Усмішку на похмурому дідусевому обличчі могла викликати тільки маленька Олеся. Дід спочатку здалеку спостерігав за малою, а коли підросла, водив на екскурсії по саду, розповідав про бабусині квіти. І от тепер потрапив до лікарні.
Стас був мало не у відчаї. Вони вже знали, що має народитися хлопчик. Але друга вагітність давалася Марині нелегко. Стрес міг значно все погіршити.
Стас відшукав у лікарні опікове відділення і набрав номер Марини.
— Де ти? Як ти? Ви з батьком у якій палаті?
— Мені вже краще. Але я в пологовому. До батька не дійшла. Дорогою стало зле, тож мене забрали сюди, щоб нічого лихого не сталося. Тобі не стала телефонувати, бо ти ж за кермом був.
Стас аж розгубився. Пологовий — на іншому боці медичного містечка. Куди йти спершу: до тестя чи до дружини? Марина це, мабуть, відчула.
— Зайди спочатку до тата. Дізнайся, що там і як, поспілкуйся з лікарями. А тоді вже — до мене, все мені розкажеш.
Олег Євгенович похмуро дивився на Стаса з лікарняного ліжка.
— Що? Кепські мої справи?
— Все буде добре. Опіки неглибокі. Тож рани мають загоїтись швидко. Хоча, звичайно, завтра-післязавтра вас ніхто звідси не випустить.
— Чому Марина не прийшла? Чому ти сам?
Стас на мить завагався та вирішив не приховувати правди.
— Марина в лікарні, наскільки серйозні там проблеми, ще не знаю. Та каже, що їй вже краще.
Тесть помовчав, зітхнув, відвів погляд.
— От халепа. Наробив я проблем і собі, і вам. А що з дачею, зовсім згоріла?
— Там я ще не був. Але сусідка телефонувала. Казала, не все так погано, як могло бути. Ви, головне, одужуйте. А з проблемами якось розберемося.
Додому Стас повертався спантеличений. Він поспілкувався з лікарями в обох відділеннях — і в опіковому, і в пологовому. І тесть, і дружина Стаса мусили провести в лікарні ще чимало часу. А Стаса ж чекало чергове відрядження.
Минуло майже два місяці. Стас з Мариною, яка вже з дня на день мала народити, провідували Олега Євгеновича. Після лікарні він жив у своїй міській квартирі. Був ще слабкий. Але що найгірше — зовсім спохмурнів. Не бажав спілкуватися. Навіть Олеся його не радувала.
Про дачу намагалися не говорити. Про омріяний Стасом будинок теж. Відкладені на нього кошти пішли на лікування Олега Євгеновича. Щойно опіки зажили, йому зробили операцію на серці. Він відмовлявся й аж розлютився, коли дізнався про її вартість. Проте Марині вдалося переконати батька.
— Тату, я не переживу, якщо з тобою станеться те саме, що і з мамою. Вона не побачила жодного з моїх дітей. Тож хоч ти маєш побавити обох.
Цей аргумент виявився переконливим. Олег Євгенович зголосився на операцію. Вона минула успішно, тож тепер тесть Стаса відновлював сили дома.
Ще через два тижні настав час забирати Марину з сином з пологового. Стас наполіг, щоб Олег Євгенович також поїхав з ним. Перша зустріч дідуся з онуком була щемливою. Марина аж розплакалася від щастя. Стас же кудись поспішав.
— Так, швиденько, швиденько сідаємо в машину, — квапив він родичів. І Марина наче аж образилася на нього за це.
— Куди ти летиш? Знову відрядження? Куди ми їдемо? — невдоволено сипала вона запитаннями.
Стас відмовчувався або відповідав «побачиш». Коли вони виїхали за місто, Олег Євгенович стривожився. Він здогадався, куди зять їх везе. Марина ж спочатку годувала немовля, потім задрімала. Прокинулась від того, що машина зупинилася перед воротами батьківської дачі.
Від минулої пожежі там не залишилось і сліду. Замість старої згорілої прибудови стояла нова, з великими панорамними вікнами в сад. Та й сам сад був хоч і не такий пишний, як колись, але живий і доглянутий.
Олег Євгенович мовчки підійшов до зятя і міцно його обійняв. Марина знову розчулено просльозилася.
Пізніше, за чаєм на новій веранді Стас розповів, як умовив друга – виконроба будівельної бригади терміново провести на дачі ремонт, замінити електрику, щоб ніяке замикання не спричинило більше біди. Розказав, як сусіди з радістю погодилися навести лад у саду, вдячні за щедрість Ольги Андріївни. Зізнався, і як він сам «затримувався на роботі та у відрядженнях», щоб попрацювати тут.
— Грошей на дім не лишилося? — тихо спитала Марина, коли батько вийшов.
— Майже. Але то не біда. Квартиру маємо. А на дім заробимо. Головне, щоб усі були живі й здорові.
Марина вдячно пригорнулася до чоловіка.
Олег Євгенович повернувся із саду з букетом. Вперше за багато років він широко посміхався.
А за рік тесть допоміг Стасу здійснити мрію. Він продав свою велику міську квартиру. Переїхав жити на дачу. А зятеві подарував велику ділянку поруч зі своєю. Тепер Стас будує на ній дім для родини.
