Минулого літа ми відпочивали з родиною на морі, в Одесі. Були ми на міському пляжі й біля нас відпочивала компанія студенток – ну зовсім юних дівчат, десь років по 18.
Наші сусідки голосно шуткували й сміялися, а з їхнього спілкуванням я зрозумів, що вони студентки медичного коледжу, який знаходиться в цій же Одесі, й вони тільки от закінчили перший курс навчання.
Дівчата ж, видно, були подружками й любили відпочивати, бо розмов їм було мало й вони стали включати музику та навіть танцювати. Я ще подумав тоді, що страшно, що це майбутні наші медичні працівники й точно був упевнений, що вони зовсім нічого не вчать та не знають, а їхні батьки платять за їхні екзамени. Та що до їхньої обізнаності в медицині я дуже помилявся, й розкажу чому.
Одному літньому чоловіку на пляжі стало зле. Він просто скрикнув і впав на пісок. Всі небайдужі підбігли, та допомогти нічим не могли, всі боялися. Хтось викликав швидку, та вона, як на зло, їхала довго.
І тут прибігли наші студентки. Вони миттєво зреагували й надали людині допомогу. А одна з них, найменша зростом, почала відразу всіма командувати й робити масаж серця. Й Ви знаєте, чоловік опритомнів та почав кашляти.
Я стояв тоді й мені соромно було за те, що я так погано думав про дівчат. Бо мені, дорослому чоловіку, не вдалося нічим допомогти помираючій людині, а вони, ще майже діти, врятували чужій людині життя.
Потім вже приїхала швидка допомога й чоловіка забрали до лікарні. У нього тоді зупинилося серце, й щоб не дівчата, то його б вже не було на цьому світі. Лікар так і сказав.
Родичі того чоловіка плакали й дякували за порятунок нашим веселим студенткам, а вони сором’язливо всі посміхалися й все промовляли «нема за що».
Ось так буває в житті: такі юні й вже героїні, ну в моїх очах так точно. Тож не потрібно недооцінювати людей, як робив це я.
