Найжахливіші, на мою думку, хвороби – це психічні. Їх важко помітити одразу, а ще важче лікувати.
От у нас сусідка була. Нещодавно відійшла в інший світ. Така добра жіночка. Завжди гарно з усіма спілкувалась. Проте, тут теж була одна проблема.
Чоловік її помер. Дітей у них не було. От вона після того запросила мене на чай. Я одразу помітила, що їй дуже важко, але, окрім того, вона припинила слідкувати за порядком у домі.
Почалось усе з її речей. Вона зовсім не клала їх на свої місця. А далі ще гірше. Почала приносити додому купу непотрібних дурничок.
Іноді щось купляла, а ще частіше приносила зі сміттєвих баків. Це було її улюблене заняття. При чому не лише зі свого двору, а й з сусідніх притягувала різний мотлох.
Ми намагались з нею поговорити, щось владнати, та вона не хотіла приймати нашу допомогу. Ми й не знали що робити. Вона перестала приймати усіх у своєму домі. Нікого не хотіла бачити. І далі зносила в помешкання мотлох. Десь за рік часу вона вже повністю заклала усі вікна, балкон та кімнати так, що залишалися лише малесенькі проходи у вбиральню та на кухню. Ми думали, що це вже кінець. Через це сміття не було видно чи світло є у вікні чи нема. Ми не могли достукатись. Уже завчасно поховали жінку. Минуло 2 дні і сталося диво.
Звідкись приїхала дівчина трохи старша за мене. Сказала, що вона двоюрідна онучка цієї сусідки. Дізналась, що з нею біда і дуже захотіла допомогти.
Ми були дуже раді, що за жінку нарешті хтось відповідатиме з рідних. Знайшли ми її живою. Дівчина оплатила лікування. Влаштувала бабцю у психіатричну лікарню. Вона пройшла курс і тепер здорова, щасливо проживає вдома.
І родичка ця разом з нею. Заодно має місце проживання, бо знайшла в цьому місті хорошу роботу. І бабці тепер не самотньо. Вона щаслива і здорова.
