Нещодавно мені виповнилось 30 років. День народження практично не святкувала, бо життя в мене зараз не надто радісне. Постійно щось відбувається так, що хочеться просто розплакатись. От і тепер вирішили з чоловіком розлучитись і він переїхав. Причина банальна.
Ніби не зійшлись характерами. І ініціатором стала якраз таки я. Дітей в нас не було. Якось усе здавалось рано. Прожили 7 років душа в душу, точніше байдуже. Хоча зустрічались до того ще рік. І було то надзвичайно романтично, неначе у якомусь фільмі чи казці. Зараз чоловік став байдужим, ми жили, наче друзі чи сусіди. Я поринула у роботу і не хотіла займатись господарством останні 4 роки. Майже не готувала, прибирала по потребі і не переймалась думками чи бажаннями чоловіка.
Нещодавно зайшла до мене сусідка, тьотя Діна. Вона вже розміняла 8 десяток.
Діти тепер її жили закордоном, а чоловік помер ще 5 років тому. Тож бабуся жила собі сама і час від часу заходила до мене у гості, аби хоч з кимось поговорити. Проте, під час сьогоднішньої бесіди вона постійно перепитувала чи ще нема 6 вечора. Я не втрималась і таки поцікавилась що ж такого особливого має відбутись. Виявилось, що тітка Діна кожного 23 жовтня о 6 вечора готує улюблену страву чоловіка, бо ж у нього день народження.
Я перепитала чому? Адже його вже немає в живих. Чи ж він може скуштувати ту страву?
Тьотя Діна загадково усміхнулась і відповіла: «Дитинко, я готую щороку 23 жовтня йому цю страву відколи ми одружились. І для мене це прояв справжнього кохання. Без цього ми перестали б існувати, хоч він помер, але я маю традицію, яку порушувати не хочу.»
Знаєте, одразу ж захотілось подзвонити чоловіку… І запросити його на вечерю.