Найбільше ненавuджу те, коли люди не мають ніяких меж. І от уявіть…
Мені так пощастило, що сусіди нові саме такі люди. Жахливо нещирі, нав’язливі, постійно сунуть ніс не в свої справи, навіть коли не просять.
І це найгірша якість в людях, яка тільки може бути. Справді, бо мене таки це не просто дратує. Я постійно страждаю через їхні вигадки. Живемо ми у приватному секторі. З одного боку була просто ділянка, яка продавалась.
Ці «чудові люди» змогли її викупити. Хоча дивно яким чином, якщо жінка нещодавно на пенсії, а чоловік вже два роки. Обоє ніде не працюють, статків не мають, дітей чи родичів закордоном з високими прибутками теж. Тоді як вони збудували дім доводиться просто здогадуватись. Та мене це не обходить.
Головне, щоб до мене не чіплялись, не дратували і не влазили не в свої справи.
Ось приводжу приклад, аби не бути голослівною. Ця чарівна панянка, яку звати пані Алла постійно щось перепитує. А потім все одно вигадує свою історію і розповсюджує усім знайомим.
Приїжджав до мене нещодавно колега по роботі Дмитро. Він, до речі, одружений. І я хресна мама його 2-річного синочка. Приніс мені деякі документи та папери, які негайно треба заповнити, а я не могла повернутись в офіс.
І що ви думаєте. Пані Алла перепитала хто це був, я чітко пояснила, що мій колега. А наступного дня моя мама перепитувала, хто це до мене їздить. Бо сусідка розповіла, що до мене гарний хлопчина вчора завітав. Мама звісно ж кума знала, тому їй стало смішно. А от мені якось не по собі. От навіщо так робити і розповсюджувати плітки про когось?
