Минулої неділі мені довелось побувати навесіллі, яке було у сина моєї найкращої подруги. Святкування було дуже пишним і гарним, коли вже всі сиділи за столом, то Валя покликала мене в коридор і запитала:
– Ти бачила, що з моєю свахою? Вона так жахливо поводиться на весіллі…
Сказати по правді, мені навіть не було відомо як вона виглядає, бо до весілля нагоди познайомитись у нас з нею не було. Подруга сказала мені, біля кого сидить сваха – я подивилась і побачила, що вона така звичайна собі жінка з засмученим поглядом і червоними від сліз очима.
Валя тоді почала нервувати, що бува, її сваха щось таки скаже чи зірве весілля, тож мені довелося заспокоювати її, кажу, може в неї трапилось що чи заболіло. Але вона була впевнена, що її сваха сидить така на нервах, бо переживає за квартиру.
– Та що ти кажеш, невже так плачуть на весіллі через якесь там житло? – питаю. – Хіба це проблема? Нехай он діти з тобою поживуть перший час, поки на свою зароблять.
– Ой, та діло в тому, що їм є де жити, – тяжко зітхнула Валя. – Невістці он, на весілля, рідний батько квартиру подарував, ось за неї, я так думаю, сваха й переживає, боїться, що мій син у неї пів кварти забере, якщо діти розлучаться.
Слова подруги мене не переконали, й тому я сказала їй, що вона видумує собі проблеми, й що не треба забігати наперед. Як це ти, кажу їй, на весіллі єдиного сина про розлучення його вже думаєш? Хіба так можна? Викинь всі погані думки з голови, а сваха твоя, мабуть, дуже розчулена тим, що доньку заміж видає, тому й очі червоні від сліз.
Коли я сиділа за столом, то краєм ока поглянула на маму нареченої – вона нічого не пила і не їла. Лице її кричало відчаєм і сумом, а з очей падали прозорі сльозинки, які вона встигала ловити своєю хустинкою.
Тоді мені захотілося дочекатись слушного моменту і підійти до свахи. Я м’яко так, мовила до неї:
– Ви знаєте, важко не помітити, що Ви чимось дуже замучені…Ви плачете не через весілля, правда ж?
– Та саме через це, – почала схлипувати жінка. – Нехай мене всі вибачать, але сил держати все в собі більше немає, – ридаючи сказала вона. – Не вийде з цього заміжжя нічого хорошого. – Це все не по справжньому, не буде вона з ним жити. Таня любить свого колишнього хлопця і погодилася вийти заміж тільки на зло йому, а весілля, фотографії ось всі ці – це для того, щоб позлити його. А мені так шкода сина Вашої подруги, він такий хороший хлопчик і Таню, видно ж, он як кохає. Та не знає він, бідний, як йому скоро зроблять боляче.
– Чому боляче? – розгубилася я. – Від сьогодні вони подружжя. Ігор дуже хороший хлопець, обігріє її своєю турботою і все буде добре у них, забуде вона те своє нещасливе кохання.
– А може Ви й праві? – жінка на мить й плакати перестала. – Та і нащо я Вам це все повідала, адже донька просила мене нікому нічого не розказувати. Ви, будь ласка, не говоріть цього нікому. А може й справді у них все вийде?
Після цієї розмови мені й самій не хотілось ділитись ні з ким почутим. Та вже наступного дня на мій телефон прийшло повідомлення від Валі: “о 3-ій годині ночі син повернувся додому й сказав, що назавжди. Зайшов у квартиру дуже п’яний та злий, закрився у себе в кімнаті з пляшкою, зі мною ж не розмовляє.”
Я швидко написала повідомлення, що скоро буду і вирушила.
Коли була в дорозі, то все міркувала, кого мені найбільше шкода в цій ситуації. Подругу і її сина було неймовірно жалко, та коли в моїй пам’яті сплили заплакані очі свахи, то серце моє защеміло – як же вона зараз почуває себе від того, що її донька – безчесна людина, а вона з цим нічого вдіяти не змогла.