– Мені вже просто соромно, Сергію, ми дорослі люди, а вони носяться з нами, як з писаною торбою! Це не означає, що ми якісь хворі, якщо я в декреті. Ти гарно отримуєш, поговори з батьками, щоб перестала таскати до нас подарунки, продукти, пакунки та тицяти при кожній нагоді гроші. Я дуже вдячна, але вже просто соромно, – ніяково говорила Алла чоловіку.
Алла мала ще п’ять сестер та одного брата. Дитинство в неї не було аж надто важким, проте працювати потрібно було багато та змалку. Догляд за молодшими ніхто не скасовував, поки мама з батьком трудилися до пізньої ночі на роботі. Зарплату отримували хорошу, проте дітлахів практично толком не бачили, бо йшли, коли ті ще мирно сопіли в ліжечках, а приходили пізньою ніччю. Благо, що мали на кого залишити своїх малюків. Ще тоді була жива бабуся Алли. Саме вона варила, прала, прибирала. Але завжди залучала внучок до роботи, не було такого, як не хочу чи не знаю.
Тому Алла праці не боялася. Вивчилася дівчина на перукаря, мала справді талант. Навіть найприкрішому клієнту вміла догодити. Тому клієнтуру набила собі швидко, коли прийшла працювати в один з престижних салонів області. Саме там вона познайомилася з Сергієм.
Хлопець жив лише з батьками, більше нікого в нього не було. Коли дізнався про велику Аллину родину, то з захопленням вигукував лише, бо ж з дитинства мріяв хоча б про брата, коли так скучно самому було ганяти м’яча чи грати машинками. Батьки та Сергій мали простору трикімнатну квартиру. Після школи сина прилаштували до юридичного університету. Сергію це справді подобалося, закони прямо від зубів відскакували. Тому батьки після випуску допомогли хлопцеві відкрити невелику власну справу.
Сергій вкладав всі знання та сили у власну контору. За це вона щедро йому віддячувала задоволеними клієнтами, виграними справами та хорошим прибутком. Алла сподобалася хлопцеві не лише, як майстер своєї справи, але як дівчина. Тому після третьої стрижки він прийшов до перукарні з букетом бордових троянд та запрошенням до ресторану. Дівчина знітилася, проте не могла скрити радощів, звісно ж, погодилася.
Якось так помаленьку спливав час, Алла та Сергій неабияк споріднилися. Хлопець вже не раз гостював в неї вдома, познайомився з усіма родичами. Деякі сестри дівчини вже були заміжні на той час, мали діти, тому Сергійко полюбляв гратися з малюками. Майбутня теща відразу підмітила, що з нього буде відмінний сім’янин та люблячий батько.
Алла зрозуміла, що завагітніла. Від розпачу сіла на крісло в комірці та розревілася, як мала дитина. Відразу ж набрала Сергія, повідомила обережно цю новину та не очікувала аж ніяк такої реакції:
– Через годину біля скверу. Без запізнень.
Сергій стояв у вишуканому темно-синьому костюмі з букетом великих білих ромашок. Коли побачив кохану, швидко підбіг, подивився в сині очі Алли та тихо прошепотів:
– Ніколи та нікому тебе… вас не віддам. Будь моєю дружиною!
Алла розревілася вдруге за сьогоднішній день, міцно обійняла Сергійка та прошепотіла на вушко те заповітне :»Так!»
Жити стали на орендованій квартирі, бо Сергій завжди поважав та любив батьків, але дотримувався думки, що молода сім’я повинна все ж таки мешкати окремо. Мати повністю підтримувала синову позицію. Вона частенько навідувалася в гості. Стосунки з Аллою в них були досить теплими. Свекруха жодного разу словом не обмовилася, що десь немита каструля, пил на комоді чи невипрасувана скатертина.
Аллі досить важко далася перша вагітність та вона щиро дивувалася, як мама змогла народити семеро дітей. Проте свекруха завжди була поряд. Допомагала навіть невістці прибирати чи готувати, коли Сергій затримувався на роботі. Якось все так було приємно та легко, ніхто нікому не набридав та не нав’язувався.
Нарешті настав довгоочікуваний момент та немовля з’явилося на світ одного холодного зимового ранку. Щастю не було меж. Ще до народження внука, батьки Сергія старалися матеріально забезпечувати молоду пару всім необхідним, а то навіть більше. То вони матрац дорогий купили, то вирішили, що треба оновити тюлі та штори у квартирі, якось навіть телевізор дорогий на кухню придбали. Спочатку Алла просто дякувала та приймала подарунки. Проте потім якось соромно стало, бо ж чоловік добре заробляв, вони помалу збирали на власне житло. А тут батьки ходять та витрачаються.
Після народження сина, Алла так взагалі вже не могла тримати ситуацію під контролем. Свекруха почала таскати додому численні пачки підгузок, суміші, дитячого одягу, іграшок. Як невістка не вмовляла її зупинитися, краще нехай сходить на манікюр чи масаж, бо говорила, що спина давно поболює. Та мати Сергія ніяк не слухала. Молодятам була дуже приємна така матеріальна допомога, але вони її просто не потребували. Алла якось сіла на кухні, обійняла свекруху та промовила:
– Ви дійсно моя друга мама. Дякую вам за доброту, ласку та тепло. Перестаньте витрачати кошти, краще подбайте про власне здоров’я, красу. Для мене найціннішим буде ваше хороше ставлення та любов до малечі.
