Мені 27 і ми з Михайлом недавно одружились. Я була дуже щаслива. І зовсім не належу до тих невісток, що терпіти не можуть своїх свекрух. Я зі своєю навпаки дуже добре жила. Вона чудова жінка, як мені здалось після знайомства. Турботлива в міру, спокійна, намагається не влазити у наші стосунки. Я вже грішним ділом подумала, що у мене найкраща свекруха у світі. Проте, дуже помилялась.
В день весілля усе пройшло чудово. Я літала в хмарах. Поруч зі мною прекрасний чоловік. І мама його неймовірна жінка. Усе-таки мені з нею пощастило, як я вважала.
Проте, постало питання де нам жити. Вирішили так, що поселимось у свекрухи. У неї просторий особнячок. А гроші, що мали віддавати за оренду ми б відкладали на власне помешкання. І ця ідея здалась мені просто чудовою. Усе-таки, поки приживемось, то свекруха ще й допоможе з побутом. Як же я помилилась.
Мама чоловіка перетворила мене на справжнісіньку рабиню. Спочатку вона просто допомагати просила час від часу. А потім узагалі сказилась.
Усі свої обов’язки на мене скинула. Я і прала, і прибирала (навіть у її кімнаті), і на городі працювала, і їсти готувала.
Пожили ми так десь три місяці. А далі я сказала, що не витримую. Тому зараз шукаємо з чоловіком хороше житло, щоб орендувати. Хоча свекруха можливо й образилась трохи, та це наше життя. І усі рішення маємо приймати ми.
