Якось так повелося у житті, що між невістками та свекрухами перебігає чорна кішка, вони не можуть знайти спільної мови, вічно сперечаються, ділять чоловіка-сина та зляться одна на одну. Коли Настя виходила заміж за Петра, то була готова саме до такого розкладу справ. Проте все виявилося зовсім по-іншому, як дівчина собі уявляла.
Шлюб не був раннім, швидше навпаки. Настя та Петро були вже дорослими сформованими особистостями зі своїми життєвими цінностями, пріоритетами, хорошим та стабільним заробітками та власною квартирою. Відмінність полягала лише в тому, що у Петра було обоє батьків, а Настя вже жила без них, на жаль декілька років. Так склалася доля, куди діватися. Тато та мати Петі були розлученими. Чоловік жив в одному місті з сином, а майбутня свекруха Насті – в іншій області, дуже рідко приїжджала в гості до Петра.
Весілля зробили невеличке, хоча фінанси дозволяли, та молодята самі того не хотіли. Зате після вечірки полетіли на острови, де тиждень насолоджувалися спільно проведеним часом, природою, смачною їжею та просто комфортом та безтурботністю. Потім по приїзді все знову стало у звичний ритм : робота – дім – зустрічі з друзями.
Через певний час жінка довідалася, що носить під серцем дитину. На сьомому місяці вона змушена була піти в декрет, хоча й була повна сили та енергії. Та навіть Петро не дозволяв дружині більше продовжувати працювати, говорив, що їм потрібна здорова мама та дитина. Свекруха не тямила себе від щастя, бо ж так давно хотіла поняньчити внуків.
Настя переживала за пологи, тому що для перших вони були досить пізніми. Проте все пройшло щасливо завдяки професіоналізму та досвіду ведучого лікаря-гінеколога Анастасії. Ще спершу жінка навіть подумати не могла, що їй знадобиться допомога, фізична та моральна. Тому, що тепер Петро працював за двох, він рідко появлявся вдома, а коли був, то хотів відпочити. Тому всі турботи про дитину та домашній побут лягли на тендітні плечі Насті.
Якось одного разу задзвонив телефони, виморена Анастасія підійняла трубку, почула привітний голос свекрухи:
– Привіт. Не хочу вас надто сильно обтяжувати, проте все ж запитаю. Можна приїхати до вас на день-два, дуже хочеться побачити Данилка.
Настя на декілька секунд задумалася, уявляючи, які будуть сварки та конфлікти. Але врешті погодилася та взялася готуватися до приїзду мами Петра. Настя прибрала у квартирі, приготувала суп та пасту.
Свекруха Наталія Іванівна приїхала ввечері, коли Петро вже готувався до сну, а Настя саме годувала немовля. Жінка була дуже рада всіх бачити. Після годування взяла внука на руки, а Настя якось непомітно задрімала. Данилка свекруха забрала до себе в іншу кімнату, принесла невістці лише рано-вранці, коли хлопчик був голодний та розплакався.
Настя взагалі не зрозуміла, що відбувається. Вперше вона прокинулася такою бадьорою. Вона навіть не знала, як дякувати свекрусі, що забрала маленького до себе. Потім Наталія Іванівна допомогла без зайвих слів погуляти з Данилком, наповнити морозилку котлетами, пельменями, варениками.
Насті було неймовірно приємно, що мати чоловіка не робить зауважень, а навпаки так лояльно та спокійно відноситься до всього. Вона зловила себе на думці, що шкодує, що раніше не запрошувала її в гості. Бо справа полягала не лише у фізичній допомозі, але й в тому, що свекруха виявилася дуже хорошою людиною та цікавим співрозмовником.
Свекруха погостювала декілька днів, потім поїхала, бо наближалася робоча зміна. Та обіцяла Насті повернутися незабаром, була теж неймовірна рада, що невістка виявилася такою доброю та щирою спорідненою душею.
