У моєї мами є свій магазин якісного жіночого одягу. Вона сама літає в Туреччину, щоб обрати все найкраще для свого магазину. Скільки себе пам’ятаю, мама завжди цим займалась і магазин справді приносив їй задоволення. Речі у неї, до речі, були не з дешевих і я думаю, це логічно, адже поїхати за одягом, замовити його, орендувати приміщення, оплатити всі податки – все коштує грошей.
Мама економила лише на продавчині, тому сама стояла і продавала товар. А коли вона їхала за черговою поставкою, в магазин ставала я.
Так більшість мого одягу було з маминого магазину. Я завжди могла прийти та просто взяти що мені подобається. Пам’ятаю, в дитинстві хотіла, щоб краще у мами був магазин з цукерками аніж цей дорослий одяг, який тоді мені був ще завеликий.
Але в якийсь момент я подорослішала, стала розумніше до всього відноситись і не зловживала маминою щедрістю. До мене дійшло, що за ці всі речі, які я просто брала, коштували мамі чималих грошей. Тому відтоді, завжди плачу за те, що беру.
А коли я вийшла заміж за Василя, його матері дуже сподобалась наша сім’я. Точніше, дохід моїх батьків, який був досить таки високий. До речі, мій батько також має свій успішний бізнес – автосервіс СТО.
І хоч батьки коханого теж не є бідними, але я помітила, що вони ще ті любителі безплатного. Вдерлися в довіру і давай тягнути ниточки. То свекрові потрібно машину полагодити, то щось поміняти чи привезти. Ну звісно, все за чисте дякую.
То свекруха ніби випадково прийшла у мамин магазин і вподобала собі плаття чи то плащик. “Розрахуємося пізніше” – казала вона й на цьому все закінчувалось.
Ми з Василем живемо окремо від батьків та в іншому місті, але зі своєю мамою часто спілкуюсь і вона мені все розповідає. Їй також не надто сильно подобається така поведінка нових родичів. Каже, що вже досить великі збитки від цього є. Радилась, як делікатніше відмовляти свекрам, бо це починало переходити всі межі. Але я не знала, що сказати, тому спершу вирішила поговорити з чоловіком.
Я пояснила ситуацію Василеві, він був у не приємному шоці від такої поведінки своїх батьків. Та не розумів, чому вони не можуть заплатити як люди, адже гроші є. Попросила поговорити з ними й натякнути на це, але якось так, щоб ті не образилися. Бо ще сварок на цьому ґрунті нам не вистарчало.
На наступний день коханий пішов в гості до своїх батьків, а я залишилась вдома і з нетерпінням чекала на його повернення. Чомусь сподівалась, що вони передадуть через нього гроші, які винні моїм мамі й татові. Але коли Василь повернувся, по його обличчю я зрозуміла, що буде якась захоплива історія.
Загалом, говорив він довго, але найголовніше і навіть найсмішніше те, що його батьки вважали, ніби це все було безплатно! Ну як одяг в магазині може бути безплатний? Чи нові колеса в машину? Я зрозуміла, що вони старались відлинювати від розплати як могли. Але навіть коли Василь пояснив їм, що потрібно заплатити, за грошима вони навіть не сунулись.
Та й годі з тими грошима, ми самі з коханим за них віддали той борг моїм батькам. Але все ж, ця ситуація була показовою для свекрів й більше вони за “безплатним” не тягнулись.
