Моя двоюрідна сестра закінчує університет. Вона дуже хороший спеціаліст. Проводить для дітей приватні уроки української мови. Всі її клієнти дуже нею задоволені, батьки цінують таку кропітку працю. А от родина наша не зовсім.
Якось маминої тітки син мені зателефонував. Каже, що дочці репетитор з української мови дуже потрібен. От я й домовилася з Аліною на свою голову. Вона хороший вчитель. От думаю вони будуть задоволені. Дочка навчалась у 9 класі і ситуація була дуже погана. Вона мало що згадувала зі шкільної програми, тож потрібно було не лише систематизувати знання, але й нові здобувати.
Вони домовились про 2 заняття на тиждень. Звісно ж у п’ятницю, коли Олег забирав дочку, Аліна між іншим вирішила нагадати, що заняття у неї коштує 100 гривень. І це ще як для родини, бо я добре знала, що інші платять 150.
Він спочатку не подав вигляду. Сказав, що передасть дочці наступного разу. Більше він свою Катю не забирав. І гроші теж не передавав. Аліна спочатку не хотіла нагадуватись, а пізніше вирішила, що все ж треба сказати. От йому й подзвонила. А він раптом каже, що готівки не має, наступного разу зніме з картки і віддасть усе. Ще місяць занять минув. Знову Аліна нагадала. Тоді Олег попросився ще на тиждень, бо зарплата не прийшла, а аванс увесь витратив.
Ще через місяць Аліна попрощалась з Катею, звісно вона вирішила не бути волонтером для родичів. Тим паче у Олега точно не було проблем, і він, і дружина добре заробляли. А Катя не дуже охоче займалась. Домашні завдання не виконувала, bреxала. А Олег після цього не заспокоївся. Почав жалітись усім родичам, на Аліну наг0ворювати. Казати, що вона безс0вісна, не хоче допомогти рідні.
І таких прикладів безліч. У мене лікарка живе по сусідству. То до неї ціла черга знайомих додому приходить. І всі безкоштовно звісно. Навіть ніхто й не думає заплатити. Хоча вона дуже хороший спеціаліст і усім допомагає. Хоча іноді є і плюси. Дехто шоколадку може принести, або ж цукерок якихось. Та це не часто, бо у пенсіонерів немає стільки грошей, а саме вони й користуються найчастіше такими безкоштовними послугами.
Найважливіше – це вміти цінувати людську працю. Якою б вона не була. І свою працю теж обезцінювати не можна. Тому, що тоді хорошим спеціалістом “нізащо” не стати!