Оксана Василівна вчителювала вже понад двадцять років. Закінчила педагогічний коледж. До інституту не подавалася, бо вискочила швидко заміж, потім один декрет, другий. А потім вже й не хотілося повертатися до навчання. Побут так засмоктав, що не було коли присісти. Донечки росли, то садочок, потім школа, робота. Ще й чоловік Григорій попався такий, що хотів смачно поїсти, щоб в хаті все блищало, на грядках – порядок, в погребі – повно закруток було. Одним словом, колись повненька та червонощока Оксана перетворилася на худу, загнану жінку з синіми кругами під очима. Вічні проблеми, недосипання, сварки в хаті давалися взнаки.
Григорій працював на тракторній бригаді. Він був майстром на всі руки, за що не брався, все виходило. До нього йшли радитися сусіди. Товариші, співробітники, то нікому не відмовляв, все підказував та показував. З жінкою стосунки були не надто теплими. То вже пізніше Оксана зрозуміла, що не так шукав кохання та тепло. Як домашню робітницю та маму для дітей. У нього в голові була включена програма – створити сім’ю, не бути гіршим за інших, не засиджуватися довго в парубках. От попалася Оксана перша-ліпша та й потягнув під вінець. Чи шкодувала, жінка старалася не задумуватися, бо з двома донечками на руках далеко не попреш.
Від цієї постійної метушні вдома та на роботі, Оксана, здавалося, набралася злості на весь світ. Та найгірше те, що зганяла свій негатив на донечках. Хоча вони в неї росли розумничками. Юля та Валя гарно вчилися в школі, мама ніколи не сиділа з ними над уроками. По дому також швидко почали робити різну дрібну роботу. Біля кухні Оксана навчила сама їх поратися, щоб скинути зі своїх плечей тягар. Тому неодноразово, коли приходила після уроків додому, на плиті стояв свіжозварений борщ, насмажені котлети, салат, компот.
Та Оксані все була недогода. Вона пиляла чоловіка, що той приносить мало грошей додому. Веранда вже потребує ремонту, та нема за що його робити, дівчатам новий одяг потрібно, взуття. Про косметику Оксана взагалі мовчала, все шкодувала для себе. Хоча насправді гроші в хаті були завжди, та жінка, немов навмисне робила сварки на пустому місці. Григорій до цього ставився байдуже. Його мало хвилював поганий настрій дружини, ніколи не пригорнув її та не побесідував душевно.
Коли дівчата закінчували школу, постало питання вступу до вищого навчального закладу. Тут Оксана розіграла цілу сцену, для чого вони вчилися цілих одинадцять років, що тепер їй ще за вступ чи подальше навчання доведеться платити. Тому замість омріяного медичного, Юля вступила до педагогічного коледжу, як колись мама. А Валя подалася на ветеринара. Дівчатам було дуже образливо, що мама зовсім їх не чує. До батька вони навіть не зверталися з такими розмовами, бо знали, що нічого тямущого й так не почують.
Дівчата вивчилися, знайшли собі хороших чоловіків. Валя виїхала жити в іншу країну, тож додому навідувалася вкрай рідко. Якщо це бувало раз на рік, а ні, то ніхто особливо не переймався. Рідкі телефонні дзвінки повністю задовольняли Оксану. Юля ж залишилася жити в рідному селі. Вона влаштувалася у ту ж школу, де вчителювала матір. Проте їхні відносини залишалися холодними.
Зять Оксани Іван був працьовитим хлопцем. Батька у нього не було, лише матір, тому розраховував завжди на власні сили. Він мав перспективну роботу в місті, щоранку доїжджав автобусом, повертався пізно ввечері. Проте вже за деякий час зумів придбати авто, нехай не дуже нове, але своє. Юля виявилася вправною господинею та чуйною жінкою. Свекруха дуже лояльно відносилася до невістки. Вона віддавала їй все своє тепло та ласку, бо завжди мріяла про дочку ще, та не склалося.
Коли свекруха захворіла, Юля буквально виходила її, як малу дитину. Вона днями та ночами сиділа, доглядала, готувала, прибирала. Слова поганого ніколи свекрусі не сказала. Навіть на роботі взяла відпустку, а потім ще лікарняний, щоб більше часу проводити біля родички. Іван був вдячний дружині за це. Коли Оксана дізналася, як турбується Юля про сваху, то відразу ж прилетіла до них додому та зробила скандал:
– Ти невдячна дівка, забула, хто ростив тебе, доглядав? То коли я хворіла, ти двічі зателефонувала мені, а біля цієї жаби крутишся днями-ночами? От яка вона віддяка мені на старші літа!
– Мамо, – спокійно сказала Юля, я люблю тебе, тому що ти моя рідна кров. Я ніколи не залишу тебе в біді чи хв0р0бі. Коли свекруха потребує допомоги, я повинна їй забезпечити її, бо живу з нею під одним дахом. За ці декілька років, що я заміжня, від неї я почула більше лагідних слів, як від тебе впродовж всього життя. Ти ніколи не цікавилася моїми проблемами, завжди сторонилася та не заглиблювалася, як мені на душі. Крім злих поглядів, криків та дорікань, я нічого більше не чула та не бачила.
Оксані Василівні враз аж клубок в горлі став. Їй стало так зле, що вона сповзла по стіні та знепритомніла.
Біля лікарняного ліжка сиділо четверо: Григорій, Валя та Юля з Іваном. Юля якось так сумно прошепотіла:
– Життя – дивна річ. Наче рідна, та чужа. А та, що чужа, стала душею.