Так і не закінчивши університет в Україні, я виїхав за кордон і лишився. Тут у мене родина, друзі, власний бізнес і, здавалося б, усе добре, але маю в Україні брата. Він молодший і я дуже за нього хвилююся, хочу аби добре життя склалося, він запевняє, що все в порядку. Та коли прилітаю до нього на трохи, видно, що брат дещо лукавить. Ремонт у квартирі ще той, що мама робила, у холодильнику завжди порожньо, одяг у брата заношений, неновий, хоч і чистий та охайний. Допомогу від мене він не приймає, а мені щоразу важко його лишати у тих злuдняx

Нас із братом виховувала мама. Великих статків ніколи не було, а тому ми з братом ще підлітками почали потроху підробляти, щоб допомогти мамі. Хай ми жили й небагато, але дитинство у нас було добрим та теплим. Мама в нас вкладала всю душу і ми відповідали їй взаємністю. Та ми росли, я розумів, що мама не молодшає, а брата ще ж на ноги ставити. Тому я вирішив не закінчувати університет, а вхопитися за можливість, поїхати за кордон та заробити грошей собі й родині. Та сталося так, що я зустрів там своє кохання і лишився жити. Моя дружина тамтешня, її рідні мене гарно прийняли, допомогли розпочати власний бізнес і зараз ми живемо у власному будинку й виховуємо трійко дітей. Весь час я допомагав рідним як тільки міг. Коли мама зaxвopiла, то передав наші заощадження на навчання дітей на лікування. Та хвороба перемогла.

Брат лишився сам. Я пропонував йому переїхати до нас, але він не хотів, казав, що в рідних стінах йому краще. Я продовжував йому допомагати, але він все частіше відмовлявся від грошей, казав, що дорослий і має сам себе забезпечувати. Сказав, що знайшов гарну роботу та зустрів дівчину з якою хотів би одружитися.

Брат мій дуже довірливий та ще з дитинства мав м’який характер. Коли я переїхав, він ще навчався у школі. Потім вступив на архітектора і з відзнакою закінчив університет. Але через його вдачу постійно стикався із людською непорядністю, то робив курсові одногрупникам, а вони сварилися, що довго й нічим не віддячували, то замовники повністю не розраховувалися. Але він усім пробачав, казав, що гроші то наживне, а людяність у собі треба берегти. Коли мама захворіла і я хотів на якийсь час переїхати в Україну, то брат узяв усі турботи та догляд на себе, сказав, що я можу просто навідувати, але не маю кидати свої справи, тим паче, що я був основним джерелом фінансування.

І ось коли мами нестало брат лишився сам. Спочатку звісно був дуже смутний та тихий, а потім ожив наче, каже дівчину гарну зустрів, роботу знайшов. Запевняв мене, що його життя налагоджується. Я дуже радів з того, що мій молодший брат так добре влаштовується і йде до своєї мети.

Так мене захопили його розповіді, що вирів зробити йому сюрприз і навідатися в гості. Я набрав його телефоном уже коли був майже біля під’їзду. Він мене зустрів і повів у нашу рідну квартиру.

Вдома в нього був порядок, чисто та затишно, але ремонт був ще той, який мама робила, коли він ще у школі вчився. Одягнений брат був також охайно, але все було таке стареньке та заношене, що кидалося в очі. Я був трохи голодний з дороги, то поліз у холодильник, але там було порожньо. Брат помітив мій зніяковілий погляд і пояснив, що зарплату він має непогану, але багато витрачає на дівчину, бо їй потрібні дорогі салонні зачіски, манікюр, процедури для її собачки, а також він їй винаймає квартиру, бо жити у цій вона й не хоче, та й рано їм ще разом жити. Він запевнив мене що то нічого, він уже знайшов собі ще підробіток і все під контролем.

Весь час мого візиту я витратив на те, що ходив із братом по магазинах одягу, оновив йому частину меблів, домовився із бригадою працівників щодо ремонту. Закупив брату їжі, хоч на деякий час. Його дівчину я бачив лише двічі. Ми з нею не говорили, та чесно кажучи, особливо й не хотілося. Я дізнався від брата, що вона місцева, на кілька років його старша, але ніде не працює, уже двічі розлучена і, як мені здалося, любить не брата, а його заробітки.

Я обережно намагався про це і брату натякнути, та він і слухати не хоче, каже, що я просто її не знаю. Я зробив усе, що встиг та зміг за час свого візиту, але їду з важким серцем. Цього приїзду думав, повністю оформити квартиру на брата, бо зараз половина на мені, але поки, що не буду це робити, дуже вже боюсь, що ця його дівчина обведе його навколо пальця. Не знаю що робити і як бути, бо допомогти брат відмовляється, поради слухати не хоче, а насідати мені й самому непотрібно. Розповів дружині про свої гостини, вона каже, що маємо щось придумати, адже хлопець хороший. Може то ще юнацький максималізм якийсь, може підросте та зрозуміє, але хотілося б, щоб до того часу його не обманули та не лишили ні з чим.

https://text.ru/spelling/6142417738276

https://www.facebook.com/search/top/?q=%D0%A2%D0%B0%D0%BA%20%D1%96%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B8%D0%B2%D1%88%D0%B8%20%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%82%D0%B5%D1%82%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%2C%20%D1%8F%20%D0%B2%D0%B8%D1%97%D1%85%D0%B0%D0%B2%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD%20%D1%96%20%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%8F.%20%D0%A2%D1%83%D1%82%20%D1%83%20%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B5%20%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B0%2C%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B7%D1%96%2C%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B1%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D1%81%20%D1%96%2C%20%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%8F%20%D0%B1%2C%20%D1%83%D1%81%D0%B5%20%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B5%2C%20%D0%B0%D0%BB%D0%B5%20%D0%BC%D0%B0%D1%8E%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96%20%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B0.%20%D0%92%D1%96%D0%BD%20%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%88%D0%B8%D0%B9%20%D1%96%20%D1%8F%20%D0%B4%D1%83%D0%B6%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%85%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D1%8E%D1%81%D1%8F%2C%20%D1%85%D0%BE%D1%87%D1%83%20%D0%B0%D0%B1%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%B5%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D1%81%D1%8F%2C%20%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D1%8F%D1%94%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B2%D1%81%D0%B5%20%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BA%D1%83.%20%D0%A2%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%8E%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%85%D0%B8%2C%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%BD%D0%BE%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82%20%D0%B4%D0%B5%D1%89%D0%BE%20%D0%BB%D1%83%D0%BA%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%82%D1%8C.%20%D0%A0%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D1%82%20%D1%83%20%D0%BA%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D1%80%D1%96%20%D1%89%D0%B5%20%D1%82%D0%BE%D0%B9%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%BC%D0%B0%D0%BC%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D0%BB%D0%B0%2C%20%D1%83%20%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B6%D0%B4%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%8C%D0%BE%2C%20%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D0%B3%20%D1%83%20%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%2C%20%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%2C%20%D1%85%D0%BE%D1%87%20%D1%96%20%D1%87%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9.%20%D0%94%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%83%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B5%20%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%94%2C%20%D0%B0%20%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D1%89%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%83%20%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%BA%D0%BE%20%D0%B9%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%B0%D1%82%D0%B8%20%D1%83%20%D1%82%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%BBu%D0%B4%D0%BD%D1%8Fx

Я вже багато років живу за кордоном, маю тут доброго чоловіка, двоє дітей. Сама я родом з України, з маленького села. Батьків моїх вже давно не стало. В їх хаті тепер живе моя старша сестричка – Людмила. В неї троє діток, чоловік. По телефону Люда розповідала, що живуть вони добре, все у них є. А нещодавно я була в Україні, поїхала в гості до сестрички. Серед великих сільських будинків, ледь впізнала батьківську хату. З сумом зайшла на подвір’я. Тоді я вперше побачила сумні очі та натруджені руки своєї сестри. Біля неї стояли скромно одягнені, але дуже чистенькі дітки. Вона взяла мене за руку і повела в хату. Через тиждень я зі смутком в душі поверталася до свого чоловіка від Людмили

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Так і не закінчивши університет в Україні, я виїхав за кордон і лишився. Тут у мене родина, друзі, власний бізнес і, здавалося б, усе добре, але маю в Україні брата. Він молодший і я дуже за нього хвилююся, хочу аби добре життя склалося, він запевняє, що все в порядку. Та коли прилітаю до нього на трохи, видно, що брат дещо лукавить. Ремонт у квартирі ще той, що мама робила, у холодильнику завжди порожньо, одяг у брата заношений, неновий, хоч і чистий та охайний. Допомогу від мене він не приймає, а мені щоразу важко його лишати у тих злuдняx