Оксана змалечку комплексувала з приводу своєї зовнішності. Поганий зір заставив дівчинку носити окуляри з семи років. Ніс був горбинкою, як у батька та весь всіяний ластовинням. Особливо це проявлялося, коли сильно припікало сонце. Ще й повнота дівчинці додавала кумедного вигляду. У школі вона сильно переживала, бо ніхто з однокласників не хотів дружити з нею. Щобільше, вони навіть не помічали Оксану.
Навчання давалося досить легко. Оксанка любила вчитися, сиділа довго над підручниками, що не раз батьки сварилися, щоб вимикала настільну лампу та ще більше не псувала свій зір. Та дівчина вперто не слухалася, робила по-своєму. Енциклопедії, довідники, художня література – всі полиці в дитячій кімнаті були закладені рівненько книгами. Це, мабуть, поки що були єдині вірні друзі дівчинки.
Перша подруга, яку Оксана зустріла у своєму житті була Ілона. Довгонога, худюща спортсменка ніколи не залишалася непоміченою у компаніях. Ілонка багато займалася танцями, гімнастикою, у школі брала участь в спортивних змаганнях. Навчання їй було ні до чого. Вона завжди казала, що спорт витягне її. Та й справді так було: вчителі ставили хороші оцінки з інших предметів, особливо, коли Ілона привозила зі змагань призові місця.
Оксана сиділа в міській бібліотеці, пильно вчитуючись в книгу. Завтра мав бути іспит з історії, тому дівчина не могла не підготуватися. Раптом широко відчинилися двері та забігла захекана Ілона. Вона оглянула кімнату спершу, завалену різними книжками, потім її погляд впав на зосереджену Оксану. Ілона кинула сумку на стілець поруч з дівчиною:
– Привіт. Ти давно тут? Ілона, до речі. Ми навчаємося у паралельних класах. Але я знаю, що ти Оксана. Однокласники називають тебе найрозумнішою дівчиною в школі, – тут Ілона збрехала, звісно, бо ровесники лише образливо відгукувалися за Оксанку та глузували. Мені потрібна твоя допомога, – продовжила Ілона.
Оксана підвела очі та здивовано поглянула на втомлену Ілону:
– Та так, години дві… Справді, так непомітно час злетів. Готуюся до завтрашнього іспиту. Яка саме допомога?
Ілона швидко зорієнтувалася, витягнула безліч конспектів та почала:
– У мене через три дні підсумкова з української літератури. Мені потрібно до кожного прочитаного твору написати анотацію. Я в цьому абсолютно не розбираюся. Я в боргу не зостануся, обіцяю.
– Ну добре, я постараюся, Ілона, – Оксана обережно взяла всі записи, пробіглася по них очима та ствердно кивнула головою.
Ілона вскочила зі стільця та чмокнувши Оксану в щічку, попрощалася до завтра. Дівчина просиділа пів ночі, виконуючи завдання з літератури. Оксана дивувалася сама з себе, навіщо допомагає незнайомці. Проте відмовити теж було якось негарно. Наступного дня невиспана та виморена Оксанка віддала зроблену літературу Ілоні. Та гортала конспект та не вірила своїм очам, як можна так швидко все зробити!
Ілона запросила Оксану в кафе на чашку чаю. Та не відмовилася. Після уроків, обидві успішно здавши та історію, інша – літературу, зустрілися в центрі в невеличкому ресторанчику. Ілона замовила для салати та чай без цукру. Коли офіціант приніс замовлення, Оксана якось ніяково глянула на блюдо. Ілона відразу догадалася, що дівчина, мабуть, не любить або взагалі не їсть подібного, не розгубилася, сказала щиро:
– Спробуй, листя салату з тунцем та помідорами черрі, а соус просто бомба! Неодмінно сподобається.
Поки Оксана шпорталася в тарілці, намагаючись на вилку наткнути неслухняний листок зелені, Ілона продовжувала:
– А давай будемо дружити. Мені здається, нам багато чого один в одного є повчитися. Приходи завтра в гості на святкування мого дня народження. Прийдеш?
Оксана якось знітилася, але ствердно кивнула головою.
– Добре, скину тобі адресу на телефон.
Вибравши хорошу книгу в подарунок, Оксана одягнула найкраще, що було в її шафі та поїхала на таксі за вказаною адресою. В Ілони вже зібралося чимало гостей, коли побачили Оксану, всі замовкли. Ніхто не очікував бачити її тут. Та Ілона швидко вирулила ситуацію, представила Оксану всім та справді цілий вечір практично не відходила від дівчини, щоб та не почувалася самотньо. Відтоді зав’язалася між ними міцна дружба.
Скільки Ілона не просила піти з нею в спортзал, змінити окуляри на лінзи, почати користуватися косметикою, виходити більше у людні місця, нічого не діяло на Оксану. Вона твердо стояла на своєму, що лише природна краса та більше нічого, хоча насправді причина крилася в тому, що Оксані просто соромно було в такому вигляді відвідувати тренажерний зал чи змінювати імідж десь в пристойних магазинах та салонах.
Пройшло багато років. Ілона працювала в спортклубі тренером. Все така ж підтягнута, доглянута, красива. Та от ніяк в неї не складалося з особистим життям: то заводила роман з одруженим, то її кидали на чиюсь користь, то альфонси траплялися.
Оксана жила в шлюбі вже сьомий рік та виховувала трійко дітлахів. Після останніх пологів, до речі, напрочуд схудла, таки змінила окуляри на лінзи. Чоловік у неї був турботливий та заможний. Оксані не доводилося навіть працювати, бо Микита забезпечував велику родину повністю самотужки.
Ілона милувалася їхньою сім’єю. Неодноразово сиділа у своїй двокімнатній квартирі та думала про себе:«Можливо, таки щастя зовсім не в кілограмах. Та й не за вагу люблять…»
