Мій батько 25 років працював за кордоном. Він поїхав в Іспанію, щоб могти забезпечувати нашу сім’ю. Всі знають який не легкий час був у 90-ті, тому іншого виходу не було. Я, як малий хлопчик, звісно ж не хотів відпускати батька так далеко. Мені тоді було 5 років і як кожній дитині хотілось, щоб мама з татом разом були поруч. Але нічого зробити з цим не міг.
Спочатку планувалось, що батько поїде туди лише на 5 років і то, раз в рік мав приїжджати до нас. Він за спеціальністю інженер, ще й чудовий професіонал у цьому, тому роботу мав хорошу і зарплату відповідно теж. Планувалось заробити на ще одну квартиру і надалі отримувати з неї дохід здаючи в оренду. Та життя така штука, що постійно випливає щось нове, так навіть здійснивши задумане, потрібні були гроші на ремонт, а згодом і ще знайшлось купа причин не повертатись.
Весь цей час ми зідзвонювались, ще не існувало таких технологій як зараз, тому це були прості дзвінки на домашній телефон. Приїжджати батькові також не завжди вдавалося, можна навіть сказати що я повністю ріс без нього. Він не побачив як я пішов у школу, не завів мене у секцію футболу чи боксу. Я лиш бачив, як це все роблять інші тати зі своїми синами. Звісно, біля мене поруч завжди була мама і бабуся, але за батьком завжди сумував і мріяв, як одного разу він приїде і залишиться з нами вже назавжди.
Та цього не ставалося, я закінчував школу і татко вирішив зробити подарунок – тоді вперше ми з мамою до нього поїхали. Це були найнезабутніші 10 днів які я провів одразу з двома батьками. Ось про що я мріяв стільки років, але потрібно було повертатись, оскільки вступ в університет ніхто не скасовував. Життя поверталось у звичний ритм, я поступив в один з вишів і переїхав до гуртожитку. Мама не хотіла залишатись вдома сама, тому вирішила на якийсь час поїхати до тата в Іспанію. Знайшла там сезонну роботу і вже через 3 місяці мала повертатись.
Хоч я вже і виріс, був не маленьким хлопчиком, але в душі жевріла надія, що вони вдвох повернуться в Україну. Та вкотре мене чекало розчарування, мама повернулась сама.
Час летів просто невблаганно. Я закінчив університет і вже навіть зробив пропозицію коханій дівчині. Ми готувались до весілля і планували його зробити весною, щоб тато міг бути присутнім.
На це Різдво, ми як завжди, зібрались всією родиною вдома в бабусі. Це був Святвечір і по вулиці ходили сусіди-колядники сторюючи чудовий настрій всім навколо. Тому коли постукали у двері, ми навіть нічого не подумали. Але коли мама відчинила, то замість коляди ми почули її радісний крик, на що всі й збіглися. Ви тільки уявіть, у дверях стояв батько! Це був надзвичайний і дуже неочікуваний сюрприз.
Та те, що він повідомив нам пізніше, просто шокувало. Виявилось, що тато повернувся вже назавжди!
Чесно, це був найкращий подарунок на Різдво який тільки міг бути. Просто сльози з очей не сходили від щастя. Навіть не зважаючи на те, що я давно виріс, але мені було дуже важливим те, щоб наші зустрічі з батьками були частими та проходили наживо. Адже так приємно мати сім’ю, родину, до якої щоразу повертаєшся і знаєш, що тут тебе завжди чекають і завжди тобі раді.
Так, цього втраченого часу вже не повернеш, і тато більше не зможе повести мене в перший клас, але я щиро радію, що тепер маю змогу бачитись з ним щотижня, обіймати та просто по душах говорити.
Від цих подій минув вже майже рік і ось зараз, пишу Вам це і з дружиною плануємо приїхати до батьків на Різдво. Маємо для них чудовий подарунок, а точніше прекрасну новину – незабаром вони стануть дідусем та бабусею. І я впевнений, що вони будуть надзвичайно щасливі та ці нові статуси ще більше об’єднають і скріплять нашу родину.
