За 6 років у шлюбі я звик вже до всяких витівок тещі. Вона навіть мою дружину – свою доньку не шкодує.
Живе сама, чоловік помер давно, ось їй коли стає скучно вона приходить до нас. Намагається контролювати наше життя і що найбільше дратує – лізе до наших фінансових питань.
Перші два роки коли ми з її дочкою одружились Світлана Володимирівна була просто святою. Приходила лише за запрошенням, не втручалась у наше життя і побут. Та зі смертю її чоловіка все докорінно змінилось.
Не може нічого статись такого, щоб вона не знала. Все має бути під її контролем.
Часто я вислуховував який я поганий зять. Що в інших доньок хороші чоловіки, а я не те, що вона б хотіла для своєї Катрусі.
При тому що з Катею у нас ідеальні стосунки. Ми повністю зійшлись світоглядами та переконані що просто створені один для одного.
Ми одружились коли нам було по 19 років. Жили на орендованій квартирі, тому вирішили, що дітей заведемо коли станемо на ноги та купимо своє житло.
Двоє працювали, хотіли чим швидше назбирати грошей на свою мрію.
Та Світлана Вікторівна вважала, що діти повинні появлятись одразу після одруження. Тому щоразу нас діставала питаннями про онуків.
Одного разу вона завітала до нас, як завжди без запрошення. Сказала що в її квартирі потрібно робити ремонт. Ми не розуміли для чого вона нам це розказує – адже всі прекрасно знали що у нас свої плани, і зайвих грошей не маємо.
Тоді вона розповіла нам свій “геніальний розвиток подій”.
За ним ми мали зробити їй за свої кошти ремонт у квартирі, а натомість вона нам її згодом заповість.
“Я ж все-таки ваша мама і ви мені маєте допомагати” – все повторювала теща.
Ми з дружиною пояснювали їй, що ми хочемо жити в новобудові, самі купити квартиру і зробити там ремонт на свій смак, тому не можемо дати їй всі наші заощадження.
Я розумів, що Світлана Вікторівна дуже хитро хоче зробити. Адже крім Каті у неї є ще двоє доньок. Які звісно також претендуватимуть на мамину квартиру.
І тоді ми залишимося ні з чим.
Теща не відступала. Знов нападала на мене і казала який я поганий зять.
Тоді я не витримав і все сказав їй. “Чому тоді інші ваші зяті вам не допомагають? Ви щоразу приходите до нас і хочете встановити тут свої правила. Але тут хазяїн я – тому попрошу вас більше без запрошення не приходити. ”
Дружина в цей час просто мовчала – розуміла що я правий.
А її мама замість того щоб вибачитись за таку наглість що роками до нас проявляла – просто образилась і пішла.
Я не мав на меті її образити, лише хотів відстояти свої кордони. Адже не потрібно лізти в чужу сім’ю ще й за своїми правилами.
Ви як вважаєте? Я правильно вчинив? Чи потрібно було продовжувати терпіти таку поведінку тещі та погоджуватись на її пропозицію?
