– Мамо, ти ж зовсім його не знаєш? Про що ти взагалі говориш? Вести до хати першого ліпшого мужика? Для чого? Любові тобі захотілося чи чого, скажи мені? – розпиналася від люті дочка Марії – Оксана.
Марія рано овд0віла та тягнула дочку на собі. На тендітні плечі жінки лягло чимало турбот. До того, як не стало її чоловік, вона ніколи не працювала. У цьому просто не було необхідності. Чоловік Марії Ігор мав свій невеликий, проте стабільний, який завжди приносив хороший дохід, бізнес – затишну кафе у центрі міста. Марія практично не лізла в справи чоловіка. Хіба деколи могла підказати з вибором меблів чи оформленням залів. А так Ігор мав у своєму штаті всіх необхідних спеціалістів.
Оксана ніколи ні в чому не мала потреби також. Вона неймовірно любила тата, тому його втрату пережила досить болісно. Не могла ніяк повірити, що життя може так швидко обірватися в будь-яку мить, коли того можеш навіть не сподіватися.
Марія довго не наважувалася взяти керівництво кафе на себе, тому що абсолютно нічого не тямила в тому. У той час керував бізнесом найкращий друг та колись права рука в роботі Ігоря – Олександр. Він якось непомітно почав залицятися до Марії. Жінка зовсім не могла та не хотіла навіть думати про таке, як нові стосунки, бо дуже сильне кохання було в них з Ігорем. Та Олександр так підступно та хитро обкрутив Марічку, що та повелася. Найгіршим був той момент, що чоловіку потрібен був лише бізнес. Насправді його зовсім не цікавила Марія як людина та жінка, а тим паче він мав уже кохану, котра лише чекала, поки Сашкові вдасться нарешті відібрати кафе.
Марія так довірливо відносилася до Олександра, що навіть не дивилася, що підписувала. Сталося найгірше – Саша став єдиним власником кафе, особисті підписи Марії це підтверджували. Жінці довелося піти працювати продавцем, щоб мати хоча б на хліб. Нерви, стреси негативно вплинули на і так хитке здоров’я жінки. Невдовзі Марія загриміла в лікарню. Добре, що там трапилися компетентні лікарі, тому швидко зуміли поставити Марію на ноги.
Саме в лікарні жінка познайомилася з досить приємним чоловіком Михайлом. Вона жалісливо слухала його історію, як дочка вигнала рідного тата з дому, бо він не міг йти працювати по стану здоров’я, а ледарів затримувати у квартирі вона не бажала. Михайло мав ряд серцевих захворювань, тому часто потрапляв до лікарень. Тільки от на цей раз оплатити перебування тут йому не було кому. Марія так змилосердилася, що зняла останні гроші з картки та віддала чоловікові на лікування та медикаменти.
Марії соромно було зізнатися самій собі, та здавалося, що вона закохалася у Михайла по самі вуха. Коли наступав день її виписки, жінка обережно почала все розповідати дочці Оксані. Проте дівчина, уважно вислухавши, подивилася на матір та сказала:
– Ти це серйозно? Тобі чоловік, котрого ти не знаєш зовсім, замилює очі, а ти ведешся, як дівчисько? Ну так, Олександр забрав бізнес батька, а цей, можливо, квартиру захоче, бо йому жити нема ж де, так?
– Оксано, я серцем відчуваю, що він чесний та чистий…Не ображайся, та завтра він до нас прийде таки на вечерю.
А завтра перед вечерею знову почалася сварка, докори Оксани та крики…
