Хочеться й мені розказати Вам одну історію з життя однієї маленької дівчинки, моєї похресниці Соні, яка, на мою думку, варта уваги.
Сама я завжди жила й досі живу в місті, та коли навчалася в університеті, то дружила з однією дівчиною, Катериною, яка після закінчення навчання повернулася до свого рідного села й вийшла там заміж.
Ми з подругою й надалі спілкувалися, а коли в неї народилася перша дитина, то вона покликала мене бути хрещеною матір’ю для дівчинки. Соня була і є моєю єдиною похресницею.
У Каті згодом народилося ще троє дітей, тож моя подруга вже назовсім облаштувалася в селі, й вже передумала кудись переїжджати, як мріяла раніше.
Чоловік її працював на заробітках за кордоном, а сама Катерина, після того, як найменшій дитині виповнилося 3 роки, пішла працювати бухгалтером у місцевий колгосп. Діти ж були то в садочку й школі, або ж, як хворіли, то були самі й за старшу була Соня, найстарша донечка.
Ось і сталося так, що одного вихідного дня мою подругу викликали на роботу, на цілий день. Тож вона дала настанови 7-річній Соні, розказала чим погодувати молодших і коли вкласти всіх спати. Моя похресниця все зробила так, як веліла мама. Та сталося непередбачуване.
Так буває в селі, що інколи вимикають світло. І ось коли його включили, то в старенькій хаті Каті замкнула проводка, яка вже через хвилину почала горіти. Всі діти в цей час спали.
І добре, що моя похресниця прокинулася від того, що почула запах диму. Дівчинка зрозуміла, що їхня хата палає вогнем. Вона швиденько вибила стільчиком вікно, яке було стареньке й трималося на доброму слові, та через яке відправила на вулицю молодших дівчат, а потім взяла на руки трирічного братика й винесла його також.
Соня врятувалася сама й врятувала всіх своїх рідних. Сусіди, як тільки побачили пожежу, то викликали швидку та пожежну службу. У маленької героїні було виявлено опіки на спині та ногах, а ще вона надихалася диму, тож її забрали до лікарні. З меншими ж дітками було все гаразд.
Моторошна ця історія, та й страшно подумати, що все могло б обернутися якось по іншому. Та дякувати Богу, що все обійшлося. Й що я, що батьки маленької Соні дуже пишаються нею, а про її вчинок писали навіть обласні газети, бо вона – героїня!
