Іван завжди був зразковим хлопцем – він з дитинства уважний, чемний зі всіма, строгий у навчанні. Батьки захоплювалися своїм сином, адже він дійсно був прикладом. Він був зовсім не схожий на своїх однолітків. Тим би тільки було постріляти з рогатки та збитків зробити або вляпатись у якусь халепу, але це не для Івана. Він не любив засмучувати своїх батьків, навпаки, старався, щоб всі сусіди його хвалили і таким чином гарно ставились до батька і матері.
- Наш Іван – не тільки приклад найкращого учня, якого чекає золота медаль, але загалом приклад справжнього чоловіка – він так нам допомагає, бере на себе всю важку роботу, – хвалилася сусідам мати Івана.
Зрештою, батьки хлопця теж були знаними у селі. Їх поважали і вважали зразковою родиною. Тому Іван мав на кого рівнятися. Батьки прожили у шлюбі тридцять років, прожили душа у душу. Вони ніколи не сварилися, не билися, від них ніхто ніколи не чув поганих слів і лайки. У селі казали, що Іван теж собі вибере дружину, подібну до матері. Бо кращої кандидатури, на яку можна рівнятись, не було.
- Іван – достойний спадкоємець своїх батьків. Не хлопчина, а справжнє золото, – так говорили про нього говірливі сусідки, – А ще – роботящий хлопець. Влітку його вдома не застанеш – то у полі, то біля копиць з сіном, то порається по господарству. До того ж хлопець був напрочуд хазяйновитим – знав де вигідніше продати теля, де купити птицю, як зекономити на кормі для свиней. Не лише золоті руки, але й розумна голова, а ще кмітливість і розсудливість. Золотий син, про якого мріяв кожен!
Одного разу Іван зустрів Олю, дівчину з сусіднього села. Вона була дуже бідною, у родині було три сестри, які виросли без батька. З дитинства дівчата давали собі раду, як тільки могли – шили на замовлення, прибирали будинки, змінювали постіль чи відпрацьовували нянями. Без сумніву, родина Олі ніколи не могла зрівнятися із заможною сільською родиною Вані, проте хлопець полюбив дівчину всім серцем.
Мабуть, через її простоту, щирість та скромність. Зараз таких дівчат можна зустріти вкрай мало.
Оля теж полюбила Івана і не через статки, а тому, що він їй подобався своїм добрим і щирим серцем.
Хлопець з дівчиною потайки зустрічались від батьків, адже вони точно знали, що батьки Івана не схвалять це.
- Іване, наші стосунки мають завершитись, – сказала одного разу Оля з сльозами на очах, – я – вагітна.
Для Івана – це була звістка, наче грім серед ясного неба.
- Олю, ти ж знаєш, що я ніколи не покину тебе, навіть якщо мені поставлять дуло автомата, – відповів Іван.
- Але ж ти розумієш, який це буде скандал для твоїх батьків?
- Так, розумію, тому маю їм все розповісти і просити у тебе руку та серце.
Іван похилив голову і пішов додому. Попереду його чекала важка розмова з батьками. Як і очікувалось – родина Івана не прийняла майбутньої невістки. Більше того, його мама заявила, що ніколи не визнає майбутнього внука чи внучку, адже дитя народиться не у законному шлюбі.
- Мамо і тату, я не покину Олі. Хоча вона зовсім з бідної родини, але саме про таку дружину мріяв все своє життя – добру, чуйну, милосердну. Ми візьмемо шлюб і будемо виховувати нашу дитину.
- Твоя дитина для нас, батьків, великий сором. Тому ми не хочемо нічого знати ні про тебе, ні про твою дружину. Ми від тебе відмовляємось, – скрикнула мама Івана.
Хлопець переїхав до Олі. Вони взяли шлюб, а через деякий час народилася прекрасна донька. Хоча і бідно, але сім’я закоханих була щаслива. Батьки Івана пробачили сина, проте вони зовсім не допомагали фінансово молодому подружжю.
