Я вільно володію французькою мовою. У школі вчила англійську, потім в університеті також. Однак насправді мені вона зовсім не подобалася. Тому я намагалася вивчати у довершеності французьку самостійно, особливо коли зрозуміла, що дуже хочу подорожувати Францією без мовного бар’єру. Погодьтеся, що майже у всіх країнах без будь-яких проблем зрозуміють англомовну людину. Та все ж бажання бути із французами ближче – перемогло.
Ось так через рік мені уже вдавалося спокійно розуміти носіїв мови та розмовляти без видимих зупинок. Уже уявляла, як легко буду спілкуватися із працівниками кафе, метро, продавцями й просто перехожими людьми. Якби ж все так було радісно, як гадалося.
Перше розчарування на мене очікувало в перший же день мого перебування у Парижі. Я зайшла у одну із місцевих кав’ярень, щоб відчути себе як місцевий житель. Звичайно, що звернулася до офіціантки французькою. У думках відчувала себе дуже гордо, адже змогла з легкістю вимовити навіть складні слова.
Знаєте, що я почула у відповідь? – Англійську! Дівчина, почувши мене, перейшла на англійську мову! На моє прохання розмовляти французькою не зреагувала і мило усміхаючись, продовжила. От як так? Невже їм не є приємніше, коли до них звертаються рідною мовою? До слова, така тенденція переслідувала мене ще неодноразово. Це було розчарування!
