Ще змалечку я намагалась допомагати мамі: спочатку збирала та складала свої іграшки, потім замітала, потім допомагала готувати вечерю та мити посуд після неї. А от старшу сестру це взагалі не цікавило – вона постійно проводила свій час з подругами і нічого робити не хотіла. Окрім хатніх справ, мама ще працювала вчителькою музики.
Щовечора мама готувала смачну вечерю, ми чекали батька з роботи й всі разом сідали за стіл.
Цього вечора наш тато був не в дусі й весь час похмуро дивився на матір. Мама ж вдавала, що нічого не помічає й далі продовжувала їсти котлету.
— І як? Сьогодні знов підеш? – сумно сказав батько.
— Звичайно. Для чого питати кожного разу, — буркнула мама.
— Тобі не 16. Скільки може це повторюватись? Я вже сил не маю це терпіти.
Мама не мала що сказати, або ж просто не хотіла. Три рази на тиждень, ввечері, мама «тікала» з дому на декілька годин. А коли приходила додому, то завжди була у гарному гуморі.
— А куди мама ходить? – запитала я.
— Як куди? До других чоловіків, — їдко сказав батько. – Вони її роблять щасливою, а не ми.
Запанувала тиша і я вже була не рада, що запитала – такої відповіді я точно не чекала.
Подякувавши за вечерю, батько сів читати газету. Я зібрала зі столу і допомогла мамі помити посуд. Мама, поспівуючи, почала збиратись: зробила гарний макіяж, одягла красиву літню сукню. Сьогодні саме той вечір, коли вона кудись йшла. Вона посміхнулась нам та пішла.
— Тату, а мама справді пішла до якогось чоловіка? А як же ти? – швидко запитала я.
— Ти що, маленька? Хочеш знати – йди за нею і побачиш, — буркнув батько.
Я не довго думала, підхопила джинсову куртку, взула кросівки й побігла за мамою. Я ледь її наздогнала, але не підходила – вирішила прослідкувати за нею.
Вона йшла невеличким парком, який був поряд з нашим будинком і зайшла у двері одного з ресторанів. Я всю дорогу слідкувала за нею, але далі боялась зайти та побачити щось погане. Я просто стояла коло дверей і чекала, коли ж наважусь на крок.
Я простояла хвилин десять і таки зайшла всередину. Це був великий та красивий заклад, де було багато столиків, між якими «бігали» офіціанти. Моя мама стояла коло мікрофона на невеличкій сцені. Вона співала — який у неї красивий голос, я ніколи не звертала уваги на це. Я втратила дар мови та просто дивилась, відкривши рота від подиву.
Добре, що мене ніхто не вигнав, бо мама співала близько двох годин і весь цей час я зачаровано її слухала. Це був справжній талант. Це було її захоплення. Саме тут вона відкривалась, видно було по її щасливому обличчю. Вона робила саме те, що обожнювала. Не думайте, що мама мене не помітила – як можна не впізнати свою доньку, яка стоїть за декілька метрів.
Потім ми з мамою пішли разом додому, поїдаючи смачне морозиво і розмовляючи всю дорогу. Я зрозуміла чому тато злиться – мама виступала там, де були як жінки, так і чоловіки. Тато просто ревнував її. І це не дивно – мамою захоплювались. Я бачила щасливий блиск в її очах і тепер я знаю точно, що саме робить її такою щасливою.
