Я завжди любила котів, на відмінно від мого чоловіка, який окрім собаки більше ніяких тварин серйозно не сприймав. Для нього лише чотирилапі гавкаючі хвостаті є справжніми друзями людей. Після нашого заміжжя мені все ж вдалося добитися свого. Так у нас появився наш Мурзік.
Не знаю, як так трапилося, але з часом я все більше стала помічати, як наш пухнатий друг дуже схожий за поведінкою до собаки (напевно чоловік позаочі дресирував кота). Так через пів року спільного проживання, тварина почала стукати лапкою по своїй мисочці, коли хотіла їсти. Потім навчився приносити в зубах щось з кухні, наприклад, солодощі. Я от могла сидіти на дивані у вітальні і сказати «Мурзік, принеси!», – і той біг на кухню та приносив те, що стяло на столі.
Побачивши таке, чоловік вирішив, що повинен вчити кота командам. Дійсно, не буде відрізнятися від собаки. Чесно кажучи, я визнаю: в улюбленця просто феноменальна пам’ять — варто показати щось кілька разів, і він все запам’ятає. Так за декілька днів Мурзік навчився команді «сидіти», «стояти» (на задніх лапках), а ще він може посадити свою персону туди, куди вказує палець чоловіка. Тепер не приходиться переносити кота з місце на місце, щоб не заважав. Варто просто вказати на підвіконня і Мурзік буде смиренно там проводити свій котячий час.
В житті б не подумала, що кіт може виконувати команди людини. Напевно, він у нас такий особливий, або бажання чоловіка мати собаку було надто сильним і віддзеркалилося у пухнастика.
