Іван мене підтримав та перший почав спілкування – за що я йому безмежно вдячний. З того моменту ми почали дружити.
Потім, по закінченню школи, ми вступили до одного університету, але обрали різні спеціальності. Та це ніяк не впливало на нашу дружбу – ми й далі багато часу проводили разом, підтримували один одного та завжди були готові допомогти. Так ми й одночасно зустріли наших дружин. Весілля відгуляли з різницею у декілька місяців. З того моменту ми вже почали дружити сім’ями – добре, що наші жінки легко знайшли спільну мову.
Все у нас було чудово. Ми, навіть, стали кумами – коли у мене народилась донька, то Іван став її хресним батьком. Потім і я тримав до хреста його синочка. Ми часто влаштовували посиденьки один в одного, разом відпочивали та святкували всі важливі події. Іван став мені не просто другом, а братом.
Та й наші діти пішли до одного класу і в них були хороші стосунки. Звісно вони не стали найкращими друзями, але син Іван підтримував мою доньку та турбувався, щоб її ніхто не ображав.
Та якось сталось те, що мій товариш вирішив скористатись моїм становищем на свою користь. Через кредит, який я взяв на власну справу, у мене виникли проблеми. Мені довелось продавати стареньку дачу своєї бабусі, щоб покрити мою заборгованість та модернізувати свою невеличку фірму. І от я шукав хорошого покупця. Навіть ціну поставив дещо нижчу, ніж мені називали рієлтори – не хотів, щоб моє оголошення висіло місяцями.
І тут мені запропонував допомогу Іван. Мовляв, він саме шукає невеличкий будиночок за місто, щоб було де відпочивати влітку і може саме він викупить у мене дім. Про мої проблеми з фінансами він знав – розумів, що мені потрібні гроші. Але це, як виявилось, його не надто турбувало. Він запропонував мені суму, яка була у півтора раза меншою за ту, яку я назвав. Мовляв ціна не та, але я можу отримати гроші хоч завтра. Я, звісно ж, не погодився на такі умови. То Івана це страшенно обурило, мовляв, я як товариш міг би не «здирати» з нього 3 шкури.
Після цієї суперечки у нас дуже погіршились стосунки. Тієї дружби, що була 15 років вже й немає. І тепер я думаю чи правильно я вчинив, чи варто було б поступитись?
