У мене є двоюрідний брат, з дитинства він не має ні в чому потреби. Він закінчив престижний ВУЗ, має будинок і квартиру, має дорогий спортивний автомобіль, а все завдяки тому, що свого часу мій дядько організував свою, ризиковану, але перспективну справу.
Я тоді був зовсім малим і знаю, що він хотів зробити це разом із моїм батьком, але він сказав, що це надто ризиковано і лишився працювати на заводі. Вже за кілька років справи у мого дядька стрімко пішли вгору, кількість філіалів компанії зростали й вже були не в одному місті. Дядько одружився, завів родину. Вони жили у розкошах. У мого двоюрідного брата були найкращі іграшки, конструктори він відпочивав у гарних таборах, кілька разів дядько і мене туди влаштовував. Але частіше за все батько не хотів приймати його допомогу.
З роками брати стали спілкуватися все менше і менше, а згодом дядько з родиною перебралися у столицю. У гості до них ми не їздили, але на свята отримували гарні подарунки. Одного разу ми з мамою їздили до столиці у справах, то зупинилися на ночівлю у дядька. У них був великий двоповерховий будинок з панорамними вікнами, великий сад, гостьовий будинок та будинок для прислуги. Я такого в житті не бачив. Ми жили у нашому місті в маленькій квартирі зі старим ремонтом та немає ніяких перспектив жити краще. Адже батько і досі працює на заводі, а мама вчителька у школі.
Повернувшись додому я вирішив, що більше так жити не можу. Дуже посварився з батьком і переїхав жити на орендовану квартиру. Я багато думав про те, що хотів би жити хоча б на третину як мої родичі. І мене не полишала думка, що аби батько згодився почати справу з дядьком, то зараз би все було б інакше і я не мав знімати маленьку квартиру далеко від центру та працювати на двох роботах, щоб мати змогу жити окремо від батьків. Я вже мовчу про те, що назбирати на машину я зможу ще ой як не скоро. Мені здається, що у такому моєму житті та житті мами винний батько.
Мама не розділяє мою думку, говорить, що ми щасливі, здорові та всі разом, а це головне. Вона запевняє. Що щаслива з моїм батьком і ніяких статків їй не треба. Каже, що засмучує її лише наш з батьком конфлікт. Мама постійно намагається нам помирити, але ми вже 3 роки як не говорили. Батько чекає, що я маю вибачитися, а я вважаю його винним у нашій бідності. Шкода лише маму, але миритися із батьком я не маю наміру.