Маргарита та Данило познайомилися 4 роки тому на новорічній вечірці у друзів. Вже в січні почали зустрічатися, а у квітні вирішили одружитися. Їхні стосунки розвивалися настільки стрімко, що дізнатися одне одного як слід вони не встигли. А дарма.
Дива почалися вже під час приготування до весілля: Маргариті хотілося йти під вінець у пишній сукні, Данило наполягав на покупці звичайного білого костюма, який вона зможе носити потім – так економніше. Марго мала намір запросити гостей у ресторан, а Даня наполіг на тому, що це теж зайві витрати, краще скромно розписатися і витратити гроші на поїздку у Відень – місто кохання.
– Я тоді з усім погодилася, – згадує Марго, – тому що основні витрати брав на себе майбутній чоловік та й закохана я була по самі вуха, дивилася на світ крізь рожеві окуляри.
Але незабаром з’ясувалося, що в ніякий Відень на заощаджені гроші Даня їхати не збирався. Він швидко подивився ціни на готелі, приголомшено свиснув і запропонував дружині почекати до «низького сезону».
Гроші, подаровані на весілля ріднею, Данило теж дбайливо склав на свій рахунок і заспокоїв Маргошу, що бюджет тепер спільний.
– У перший рік я не помічала, що чоловік патологічно скупий, – розповідає Маргарита. – Не звертала уваги на те, що він забороняв мені ставити на стіл дорогу ковбасу та напої, коли приходять гості, не надавала значення тому, що він ніколи нікому не дарував подарунків і навіть мені на 8 Березня купував не квіти, а «щось у дім”. Але незабаром його жадібність почала виявлятися все яскравіше.
У супермаркеті Данило завжди вибирав найдешевші продукти, забороняв дружині брати напівфабрикати, готові салати та хліб – казав, що дешевше приготувати їх. Маргоша і оком моргнути не встигла, як уявила себе на кухні, шалено маринуючи огірки, випікаючи ватрушки і розкочуючи тісто для макаронів, адже навіть їх, чоловік не дозволяв купувати в магазині. Вони перестали купувати воду у пляшках, бо дешевше було використати на кухні фільтр.
Чи треба говорити, що молода жінка перестала купувати собі новий одяг, адже «стара сукня ще дуже нічого», а якщо наважувалася витратити кілька тисяч із зарплати на косметику та колготки, чоловік влаштовував виховну бесіду і щиро сердився.
– Дійшло до того, що я почала ходити в магазини, як у музей, просто подивитися, – усміхається Маргарита. – Половина моєї зарплати йшла на їжу, другу забирав собі чоловік, щоб я «не спустила» все на дурницю. Він казав, що його сім’я жила бідно, тому він звик відкладати на чорний день і обіцяв навчити мене. При цьому собі він купував усе, що хотів, а мені доводилося на помаду випрошувати.
На що саме збирав Данило, було незрозуміло: вони жили в його просторій квартирі, мали гарну машину, батьківську дачу…
– Спочатку я думала, він мало отримує, тому й рахує кожну копійку, – ділилася з подругами вона. – Але отримував він у рази більше за мене. Потім вирішила, що він просто мені не довіряє, все ж таки я жила в його квартирі і одружені ми були всього нічого. Але незабаром з’ясувала, що жадібним був його батько, той теж тримав дружину в умовах спартанства, ніколи не витрачав зайвого.
І тоді стало зрозуміло: це в нього не минеться, це назавжди.
Маргоша зрозуміла, що терпіти патологічну скнарість чоловіка більше не може. Він хоч і був доброю людиною, але всьому є межа. Її батьки, які з жалю раз у раз підкидали їй на дрібні витрати, теж були незадоволені. Мама взагалі говорила, що жадібність – найбільша чоловіча вада і миритися з подібним ставленням можуть тільки жінки, які самі себе не люблять.
Якось вона поставила чоловікові ультиматум: або вона купує собі все, що захоче, і витрачає свої чесно зароблені гроші на себе, або залишає його одного «над золотом чахнути» і переїжджає до мами.
Данило такого не очікував. Йому здавалося, що, виявляючи ощадливість, він показує дружині, який він добрий господар і як дбає про сім’ю. Він навіть не припускав, що перетворює їхнє життя на пекло, просто «думав про завтрашній день» і «був главою сім’ї, як тато».
– Між мною та грішми чоловік вибрав мене, – зізнається Маргарита. – Характер, звичайно, ось так одразу не зміниш, але зрушення є. І тепер щоразу, коли його охоплює напад жадібності, я йому говорю нашу секретну стоп-фразу «витрачай і не шкодуй!» – І він змушує себе розлучатися з грошима. Виходить не завжди, але коханий працює над собою і не перетворює на кошмар наше сімейне життя.
Все в цій історії добре та повчально. Захотіла дружина перевиховати чоловіка – перевиховала. Та тільки не всім це вдається. Якщо людина дійсно жадібна до грошей, вона швидше з дружиною розлучиться, ніж зі своїми звичками. Тож Маргоші ще, можна сказати, пощастило.
