Ми з чоловіком вже 7 років одружені. Я як звичайна жінка весь цей час займаюсь домашніми справами – попрати, помити, поприбирати, їсти зготувати – все це на мені. Ще у нас є чотирирічний син.
Минулого року я вийшла з декретної відпустки та повернулась на свою роботу. Працюю у міжнародній компанії перекладачем і відповідно отримую досить хорошу зарплату. Мій чоловік Микола також там працює, але рядовим співробітником.
Коли я повернулась на роботу моїх зобов’язань стало в рази більше, окрім хатніх справ ще додалась робота і це все ще потрібно було пов’язувати з дитиною яка також хотіла уваги. Загалом крутилась як дзиґа.
Чоловік на жаль мало в чому допомагав, але я чомусь на це не звертала уваги. У сім’ї моїх батьків також було прийнято що всім займається жінка, тому іншої моделі стосунків я і не знала.
Того дня Микола був вихідний, а син у садку. Я після роботи замучена забрала сина і ми пішли додому з надією що чоловік додумався зготувати вечерю та прибрати у квартирі.
Але мене чекало розчарування – мало того що нічого не було зроблено, так ще й в гості навідалась свекруха. А у мене було лише одне бажання – завалитись спати, та це вдалось ще не скоро.
Я була змушена ще й на кухні постояти, добре що зі вчора залишились котлети, швидко зварила картоплю, зробила салат і ми сіли вечеряти. Свекруха нічого не сказала, а от Микола був не задоволений. Йому не сподобалось те, що я подала до столу таку просту страву, ще й коли у нас в гостях його мама.
Я була обурена – мене ніхто не попереджав про гостю, та й в принципі це він весь день вдома був, а не я. Так почалась наша сварка, чоловік вже зачіпляв все що тільки можна – як виявилось я всі хатні справи не так, як потрібно. Будь-які мої пояснення чи виправдання він навіть чути не хотів. Тоді я зрозуміла яку помилку вчинила на початку переклавши всі хатні справи на себе.
Мені не залишилось нічого робити як запропонувати йому помінятись місцями. Тепер він був вимушений займатись усіма хатніми справами, а я просто мала ходити на роботу і приходити додому відпочивати. Микола з радістю погодився – вважав що це не так важко, як я завжди розказую.
На наступний день почалося, з самого ранку хата стояла догори ногами – чоловік шукав одяг для сина, щоб одягнути його в сад. Потім як ошпарений летів на роботу, бо як завжди не розпланував усе і запізнювався. Ввечері коли ми разом забрали малого з садку, пішли додому і почалось найцікавіше, адже ще так багато справ було попереду.
Микола заходився готувати вечерю – вияснилось що у домі практично немає продуктів, тому йому довелось ще в магазин сходити. Ми з сином в той час просто грали в ігри та чекали коли ж вже подадуть їсти. Заходила на кухню – а там армагедон просто, та нас чекали лише макарони з сосисками, добре що хоч не пересолив. Тоді чоловік видихнув – він думав що це все, але його чекало розчарування. Потрібно було ще поприбирати все за собою, помити підлоги та закинути прання.
Закінчив Микола ці всі справи аж пізно вночі та просто завалився спати. Я думала він все зрозумів і тепер буде поважати мою працю та по можливості помагати.
Але на наступний день мене чекала несподіванка – замість того, щоб вибачитись за безглузді свої звинувачення та прийняти поразку, він звинуватив мене, ніби я спеціально придумала так багато справ. Я була шокована, адже насправді нічого й не довелось придумувати – це мій звичайний графік дня і як би не було важко, але я справляюсь.
Тепер я навіть не знаю що мені робити далі, та як жити з такою людиною. Звісно, розлучатись я не хочу, адже у нас росте син, але далі тягнути на собі все я відмовляюсь.
