Коли Володимир Петрович почав будувати невеличкий завод по виробництву соків та пюре у районному центрі, то ніхто не вірив, що там буде гідна оплата праці та комфортні умови праці. Так повелося, що мешканцям міста постійно замилювали очі, обіцяли ледь не золоті гори, а в кінцевому результаті – недоплата, іноді ще й зі своєї кишені недостачі перекривали, понаднормові години та багато інших негараздів.
Так було, коли відкрили фарфорову фабрику, потім – швейну, потім – по виробництву меблів. Постійно та у всьому людей намагалися обманути, недоплатити чи схитрити. Хто хитріший, той ще вмів викручуватися, але більшість – сумирно платили та йшли на роботу тоді, коли змушували.
Та коли все ж Володимир Петрович набрав персонал та запустив завод, то люди почали відгукуватися зовсім по-іншому. Там почала працювати вже не молода Ольга. Якось після робочої зміни зустрілася з подругами та й розказувала:
– Ви собі не можете навіть уявити! Яка хороша людина цей Володимир! Все для працівників, обіди безплатні, ввійде в положення, якщо потрібно, порадить, допоможе. Я вчора отримала першу зарплату, так ось все до копійки, бо я вже битий вовк, рахувала сама свої години. Ніякого обману! От такого керівника варто поважати та берегти.
