– Моя мама не бажає розмовляти зі мною, вона дуже ображена, а мені шкода, що так вийшло, – розказує 33-річний Вадим. – Спочатку вона не відповідала на телефонні дзвінки пару днів, та коли вже я подзвонив сусідці й попросив її віднести матері свій телефон, то мати взагалі почала плакати в трубку й сказала, що до мене вона ніколи більше не поїде, а квитки, які купила, здасть назад і поверне свої гроші. Це ж вона збиралася приїхати до мене погостювати, онуків побачити. Та ми з дружиною тому і раді, тим паче, що батьки у нас ніколи й не гостювали, лише ми пару разів їздили до них в село. Коли мама подзвонила й сказала, що вони з батьком їдуть до нас – ми подумали, що навіщо сидіти один в одного на голові й тулитися в тісноті, й знайшли гарний вихід з ситуації. Ми тоді думали, що так буде всім краще, але моїм рідним це не сподобалось.
Сам Вадим народився і виріс у дуже маленькому селі. У столицю він приїхав десь 8 років тому, тут йому відразу доля й усміхнулась: він швидко влаштувався на роботу з високою заробітною платою, а згодом і одружився. Десь через рік у нього з дружиною народилась донька, а ще через три роки – синочок. Зараз чоловік багато працює, щоб у його сім’ї були кошти на все, що їм потрібно.
Дружина Вадима наразі не працює, займається дітьми та побутом сім’ї. Живуть вони в орендованій квартирі, досить-таки не маленькій, де є велика кухня-вітальня, спальня й дитяча, загалом квартира чудова – простора і світла. Відносини в їхній родині гарні, всі дружні, люблять й поважають один одного.
Свою матір з батьком чоловік не бачив вже три роки, і ось ці вже настільки скучили, що взяли й купили білети до них в столицю, бо дуже хочуть побачити як виросли онуки. Мати там назбирала величезну сумку сільських смаколиків й хотіла привезти йому, єдиному синочку, бо в місті ж він, мабуть, вже засумував за нормальними харчами.
Ну і столицею вони хотіли прогулятися й побачити все, адже батьки Вадима – звичайні селяни, які за роботою не бачать світу білого й ніколи ніде не бувають. А в столиці останній раз були ще по молодості.
Вадим дійсно був дуже радий тому, що йому подзвонила мати й сказала, що вони з батьком хочуть приїхати до них в гості й побути в них деякий час. Він цю радісну новину відразу повідомив дружині та дітям, які дуже чекали на приїзд бабусі з дідусем, оскільки вони часто з ними спілкувались по скайпу й пам’ятали на обіцяні їм гостинці «від зайчика», як казав дід. Дружина теж була не проти таки гостин, зі свекрами бачилася лише пару разів за своє життя, тож конфліктів з ними не мала.
– Тільки я ось подумав, а де і як всі розмістяться? Де вони спатимуть, адже нам і самим тут місця малувато? Диван, який стоїть у вітальні – у нас не розкладається, бо дуже зламаний, а це значить, що треба, мабуть, би, віддати батькам свою спальню, а самим лягти на матраці, кинутому в дитячій кімнаті. Або ж дітей потіснити й лягти з ними на їхніх ліжках. Загалом, як не крути – всім буде не зручно.
Дружина запропонувала йому зняти для батьків кімнату в якомусь готелі, який би був недалеко від їхнього будинком. І батькам буде добре, і їм. Не треба нікому тіснитися, вдень вони будуть у них, а на ніч вони їх відвозитимуть на машині в готель, де батьки могли б і виспались, і відпочити гарно. А вранці б знову приїжджали й гралися б з дітьми. Ну що тут поганого?
– Ну я тут не бачу нічого поганого, такий розклад, я думаю, влаштує всіх.
– Я теж такої думки! Мені товариш колись розповідав про один хороший й економний готель. Казав Ігор, що там і затишно, і чисто, та й сам готель знаходиться не далеко від нас. Завтра після роботи відразу заїду туди й домовлюсь про все, само собою, що за готель треба заплатити нам. Я зателефонував матері і розказав їй про свої наміри, а вона як давай плакати й каже: «навіщо, сину, хіба так, рідний мій, своїх батьків зустрічають?», ні про який номер в готелі вона й слухати не хоче. Ми, каже вона, до онуків хотіли приїхати, та з вами побути, а не в готелі провалятись! «Якщо вам зараз не до нас, то скажіть! Підемо завтра з батьком і здамо квитки, мо ще гроші за них повернемо». Ми ж з дружиною хотіли їм приємне зробить, а вийшло он як, образилися, наче діти малі.
Зараз батьки дуже ображені на своїх дітей і не хочуть вже їхати до них в гості. Щодо Вадима, то йому ця образа теж дуже болить, бо він завжди бере близько до серця все, що стосується батьків. Що йому зробити для того, щоб батьки вибачили його, він не знає.
