Оксана закінчила університет і повернулася жити в рідне невеличке провінційне містечко в домівку, де виросла. Там проживали і її батьки. Брат переїхав в столицю, одружився, додому приїжджав вкрай рідко.
Невдовзі Оксана познайомилася з чоловіком, набагато старшим від неї. Пройшло небагато часу і Василь зробив дівчині пропозицію. Оксана довго не вагалася, бо відчувала, що закохалася та була готова провести решту життя з цим чоловіком.
Василь родом був із села, а в Оксаниному містечку просто працював та жив у гуртожитку. Після весілля вирішили, що жити будуть в Оксани, разом з її батьками. Вони були ще досить молодими людьми, тому легко могли допомагати з побутом і з майбутніми внуками.
На внуків і не довелося довго чекати. Через рік у Василя та Оксани народилася донечка. Назвали Інною. Дівчинка росле капризною, проте кмітливою та проворною.
Василеві батьки були не в захваті від невістки. Вся справа була в тому, що Оксана хворіла останні роки невиліковною недугою і їх це мало радувало. Свекри завжди поруч з Василем бачили енергійну, повну здоров’я та сил жінку. Вони тримали велику господарку, чимало полів, тому їм завжди потрібна була допомога. Та й в селі біля батьків Василя нікого не залишилося, бо брат Василя виїхав на проживання до іншої країни.
Василь мало звертав увагу на батьківські вмовляння не спішити з одруженням та дітьми, бо дуже кохав Оксану. Проходили роки, донечка Інна підростала. Ось уже і в перший клас йтиме. Оксанині батьки допомагали молодим, чим могли. Не раз дідусь заводив малечу в садок, а потім в школу. Бабуся смачно готувала на цілу сім’ю ще й на роботу ходила.
Оксанине здоров’я з кожним роком похитувалося. Її самопочуття ставало гіршим та гіршим. Дійшло до того, що Оксана не могла пересуватися без тростини. Вона змушена була звільнитися з роботи. Єдиним годувальником сім’ї залишився Василь та його теща, яка ніколи й словом не дорікнула зятеві у чомусь.
Василеві батьки абсолютно не приїжджали в гості до сина та його сім’ї попри численні запрошення. Внучку бачили лише по великих святах, коли Василь та Оксани привозили її у село. Інна не дуже любила їздити туди, бо бабуся і дідусь ніколи не виявляли особливої радості та ніжності у спілкуванні з онукою.
Не можна сказати, що Василеві батьки не допомагали. Вони завжди старалися передавати овочі, фрукти, молочні та м’ясні домашні продукти. Проте допомога проявлялася лише матеріально. За ці роки спільного життя Василя з Оксаною, батьки ні разу не поцікавилися сватами, здоров’ям невістки. Вони навпаки кожен раз дорікали сину, що міг знайти здорову жінку.
Домашні бабуся та дідусь безмежно любили маленьку Інну, а вона теж завжди горнулася до них. Обожнювала вечорами слухати дідусеві казки, а з бабусею щонеділі ліпити вареники та ходити до церкви.
Та родину спіткало велике горе. Батьки Оксани потрапили в страшну автокатастрофу і врятувати, на жаль, їх не вдалося. Василь з сім’єю вчилися жити по-новому. Тепер у чоловіка з’явилося безліч турбот: готувати сніданки перед школою донечці, відправляти її до школи, допомагати з уроками. При цьому, Василь багато працював. Оксана не могла виконувати все це через слабке здоров’я, яке після втрати батьків, кардинально погіршилося. Жінка остаточно не могла пересуватися самостійно.
Коли наступило літо, Василь поговорив зі своєю жінкою та мамою і прийняли спільне рішення відправити Інну на канікули в село. Оксана відчувала, що нічим добрим це не закінчиться, але не перечила, бо чоловікові потрібно було хоча б трохи відпочити від постійної метушні. Та і свекруха запевняла, що відмінно справиться з внучкою, бо ж своїх двох синів виховала.
Інна довго плакала і не хотіла зовсім їхати від батьків, з рідного дому на цілих три місяці! Перші дні в селі були нестерпними для дівчинки. У неї там зовсім не було друзів. Бабуся і дідусь виявилися надто строгими, не можна було чіпати ніякі речі, іграшок не було, голосно розмовляти не дозволяли, часто підіймали на дівчинку тон.
Коли Оксана подзвонила до донечки у село, та розплакалася і закотила цілу істерику з просьбою забрати її додому. Жінка довго бесідувала з чоловіком, щоб привіз Інну назад. Василь ходив розлючений, як ніколи. Він звинувачував Оксану в тому, що Інна зовсім не поважає та не любить його батьків. Говорив про те, що все дитинство дівчинка бачила лише других бабусю та дідуся.
Оксана не могла зрозуміти, в чому ж її провина. Чому свекри ніколи не погоджувалися на запрошення і не приїжджали в гості до сина та внучки? Чому ніколи не забирали її хоча б на пару днів до себе у село? Можливо, тоді Інна б звикла до них і не було ніяких суперечок.
Інну таки Василь привіз назад додому, але відносини з Оксаною зійшли нанівець, а перед батьками він ще дуже довго вибачався. Хоча, незрозуміло за що? Хіба їм хтось забороняв спілкуватися з внучкою, коли вона була зовсім крихітка?
