Василь Петрович працював вже близько двадцяти років викладачем в університеті. Він викладав українознавство. Сам виходець з села, багато знав про історію, традиції та культуру рідної держави. Попри навчальну програму, цікавився додатковою літературою. Часто подорожував по різних місцинах зі своїм великим записником та нотував різну цікаву інформацію, котрої досі не чув та не знав. Особливо полюбляв слухати розповіді старожилів, які могли розповісти багато чого, що в книгах не знайдеш.
На викладацькому шляху траплялися всякі студенти. Деякі намагалися хитрощами скласти екзамен, інші щиро цікавилися предметом та старанно вчили його, ще решта – просто напам’ять зубрили те, що потрібно, щоб швидше відбути іспит. Василь Петрович був досить вимогливим викладачем та любив тих учнів, які виявляли поглиблений інтерес до його предмету. Та з гіркотою визнавав, що щороку таких стає менше.
Починався новий навчальний рік. Першокурсники здавалися викладачу такими допитливими та що прагнули знань. Тому Василь Петрович викладався по максимуму. Він завжди хотів прищепити любов до Батьківщини, її історії та звичаїв. Намагався кожному студенту надати якомога більше інформації.
Проте був один студент, столичний мажор, що не виявляв жодного інтересу до українознавства. Він нахабно насміхався з тих, хто ретельно відповідав на парах та ставив додаткові запитання, на котрі Василь Петрович з легкістю відповідав. Здавалося, що немає такої теми, якої чоловік би не знав. Тарас, так звали того студента, почав все частіше появлятися на парах непідготовленим. Сказати, що Василя Петровича це обурювало, не можна. Тому що він прекрасно розумів, що є гуманітарії, а є любителі точних наук.
Та як виявилося пізніше Тараса до ВНЗ просто запхали батьки, щоб отримав хоча б яку-небудь освіту. Тому він поводився так ледь не на кожному предметі. Наближалася сесія, Василь Петрович готував вже екзаменаційні білети. Було декілька студентів, що отримали автоматично іспит, бо не мали жодних пропусків та постійно активно відповідали на парах. Тарас належав до іншої групки людей, які на парах бували раз у місяць та ще й ніколи нічого не знали.
Тарас хотів вдатися до хитрощів та прийшов до Василя Петровича на кафедру. Постукавши тихенько у кабінет викладача, попросив дозволу увійти. Чоловік ствердно кивнув головою та чекав, чого ж хоче Тарас. Хлопець швидко зорієнтувався, почав жалітися, як важко йому доводиться навчатися, а паралельно ще й працювати. Василь Петрович уважно вислухав, після чого відповів:
– Я не знаю, пане Тарасе, чи говорите ви правду чи ні. Бо знаю добре, що ваші батьки достатньо забезпечені, щоб змусити вас працювати. Та й робота, звісно, це добре, привчає до самостійності та дисципліни, розуміння того, що кожен відповідає за себе. Але, якщо ви вже вирішили здобувати вищу освіту, то слід робити це старанно, для того, щоб потім вийти хорошим фахівцем.
Тарас лише уїдливо усміхнувся, присів на стілець біля Василя Петровича та поклав невеличкий конверт. Викладач відразу зрозумів, у чому справа, насупився, навіть не став дивитися, що всередині та строго відповів:
– Будемо вважати, що я цього не бачив та взагалі не чув. Зустрінемося на іспиті.
Як Тарас не намагався завести розмову ще раз, Василь Петрович твердо настояв на своєму. Хлопець тоді зрозумів, що у нього немає іншого виходу, як таки відкривати підручники, брати конспекти у відмінників та вчити хоча б що-небудь.
Настав день екзамену. Ті, хто знали предмет досконало, були в перших рядах та без труднощів здали його відразу. Останнім залишився Тарас та ще один його друг. Василь Петрович примружився та покликав Тараса до себе відповідати.
Коли хлопець сів перед викладачем, витягнув предмет, то почав відповідати так, що матеріал аж відскакував від зубів. Василь Петрович був щиро здивованим такими пізнаннями. А потім запитав:
– То хіба, Тарасе, так важко, було одразу ходити на всі пари? Тим паче я бачу, що у вас є неабиякий потенціал.
Тарас посміхнувся та сказав викладачу:
– Тепер я не пропущу жодної вашої пари. Якби я ще тоді знав, що це настільки цікаво, то не пропустив би жодного заняття. Я стільки почерпнув нового для себе. Я не міг навіть подумати, наскільки багата наша країна! А про деякі традиції та звичаї я вперше почув. Дякую, що тоді попросили вийти мене зі свого кабінету. Ви – викладач від Бога!
Тарас склав іспит на відмінно, а другий семестр сумлінно відвідував кожну пару Василя Петровича, щоб почерпнути щось нове для себе.
