Для Василя вже не було новиною черговий шлюб дочки Юлії. У свої двадцять п’ять вона третій раз йшла під вінець. Матері у дівчини не було, а Василь просто втомився пояснювати Юлі, що варто вже опри ділитися в особистому життя та осісти на місці. Він дуже хотів та чекав внуків, але їх ще не було.
Чоловік все життя присвятив дочці та роботі. Зранку та вдень багато працював в офісі, а вечори приділяв виключно своїй рідній дівчинці. Василь допоміг Юлі здобути вищу освіту, благо, що мав хороші зв’язки та достатньо коштів для цього. Проте дівчина не надто спішила віддячувати батькові. Вона мала взагалі дуже важкий та впертий характер. Часто-густо Василь підказував Юлі, як зробити краще та правильніше. Але результату було мало, бо дівчина все одно все робила все по-своєму.
Вперше вона одружилася, коли була на другому курсі університету. Хлопець був з села та чітко виконував все, що говорила йому кохана дружина Юля. Він мав м’який характер, тому перечити навіть не вмів. Та дівчині швидко набрид такий розклад. Тому вона, проживши всього лише рік у такому шлюбі, подала на розлучення. Коли батько запитав, чому вона вирішила розлучитися з цим хорошим та чесним хлопцем, у відповідь почув, що він занадто скучний.
Наступним обранцем Юлі був кремезний нахабний чолов’яга років тридцяти п’яти. Старший за свою обраницю, він міцно стояв на ногах, мав від першого шлюбу двійко дітей, котрим завжди допомагав матеріально. Юля була в нього, як домашня робітниця. З самого ранку вона прокидалася, мчалася на кухню готувати сніданок, подавала домашні капці чоловіку, виконувала всі примхи. Хоч як Василеві не подобався другий зять, він ніколи й словом не обмовився. Батько приймав усіх чоловіків Юлії, бо це ж був вибір власної дочки. Та закінчився другий шлюб тим, що Юля отримала добрячого стусана та пів місяця ходила з синцем під оком. Ініціатором розлучення знову ж таки стала дівчина. Вона не могла та й не хотіла більше терпіти морального та фізичного насилля зі сторони чоловіка.
Ось тепер з третім майбутнім чоловіком Андрієм вони переступають поріг будинку Василя. Чоловік саме збирався обідати. Коли побачив дочку з хлопцем, чемно привітався та запросив їх до столу. Вони пообідали, поговорили. Андрій здався Василеві доволі ввічливим та хорошим молодим чоловіком. Наприкінці, коли молодята вже хотіли йти, Андрій сказав Василеві:
– Хочу просити руки вашої дочки.
Василь спокійно відповів, поглянувши спершу на Андрія, потім на Юлю:
– Лише б дочці було з тобою затишно та добре. Я ніколи не обговорював її обранців. Бо це особистий вибір. Живіть щасливо та в злагоді, дорогенькі.
Юля міцно обійняла батька, тихо прошепотіла йому на вухо:
– Дякую, тату, що завжди підтримуєте мене та ніколи не осуджуєте.