Ми так часто забуваємо про елементарні життєві цінності. А особливо, коли починаємо чогось досягати, класти цілі, одразу ж забуваємо про своє оточення, близьких, які не завадять, а навпаки можуть багато в чому посприяти і допомогти. Про це мовчать.
І одного разу мене здивувала моя донька, а точніше її вчитель Олександр Леонідович. Це вже старший чоловік, який має чимало досвіду і викладає для малят природознавство. Та от про що історія.
Прийшла одного разу моя доня і розповіла про те, що вони робили у школі.
Вчитель природознавства запропонував сьогодні пройти не тему з підручника, а життєвий урок. Діти зразу ж зацікавились і зосередили увагу. Не кожного ж разу таке відбувається. Олександр Леонідович роздав усім учням по повітряній кульці. До того ж кожна мала однаковий колір. Після цього чоловік попросив дітей надписати свої імена і кинув їх у коридор, усі перемішавши між собою. Діти повинні були за хвилину знайти свою кульку. Звісно, цього їм не вдалось, вони бігали і лише заважали одне одному. Після цього вчитель запропонував кожному з учнів підійняти ту кульку, що найближче. Учні так і зробили. Далі Олександр Леонідович сказав віддати її тому, чиє ім’я діти бачать написане. За мить впорались усі.
